Джерела

«Джерела християнського суспільного вчення та служіння»

Ця серія є спробою пред ставити в одному проекті першоджерела, в яких сформульовано християнське ставлення до суспільного виміру життя особи, що формувалося в Церкві від епохи раннього християнства до епохи суспільного вчення ХХ-ХХІ ст. Біль шість текстів з’явиться друком українською мовою вперше.

Ідея розпочати таку серію зародилася з різних міркувань. Переживши се­куляризацію й зведення до «приватної справи», релігії збагатилися новими ідеями й стоять перед новими викликами. У чому полягає новітнє суспільне значення християнського світогляду? Яких форм набувають діяння, мотиво вані вірою? Яке місце релігійної етики в громадянському суспільстві? Хрис тиянська думка, вступаючи в діялог з існуючими (чи то ліберальними, чи то фундаментальними) світоглядними течіями, досягає водночас двох важливих результатів. По-перше, вона розширює свої межі. По-друге, забезпечує вибір, на підставі якого вільна й релігійно мотивована особа може здійснювати сві домі відповідальні вчинки.

Не менш важливим є суто український досвід виживання в умовах ате їстичного тоталітаризму, а тепер і подолання його наслідків. Вернувшись на публічну арену, християнський (ширше — релігійний) світогляд зіткнувся з низкою внутрішніх і зовнішніх проблем. Як довго він залишатиметься пере важно на рівні мітологічного складника свідомости людини? Чи й далі його толеруватимуть лише як «психотерапевтичний засіб» для травмованої постколоніальної та посттоталітарної свідомости? Відповіді на ці запитання залежать великою мірою від того, чи знатимуть в Україні суспільний вимір християн ського вчення і наскільки адекватно його сприйматимуть.

Тривким стереотипом української суспільної свідомости залишається про­тиставлення соціяльної активности протестантизму та католицизму і буцім то «асоціяльности» православ’я. Запланована серія, в якій буде представлено тексти як східного, так і західного християнства, служитиме спростуванню цього стереотипу.

Попри сучасну призвичаєність до «знання», побудованого на загальниковій інформації «про все», попри «владу дефініцій» та критику авторите ту, знайомство з джерелами дозволяє комфортно почуватися в постмодерній

Сьогодні марксизм як єдино можлива та єдино правильна «наукова) спільна доктрина змінився не менш тотальним споживацтвом, протистави якому може, зокрема, укорінена у традиції християнська позиція. Напруга існує в українському суспільстві між довірою до Церкви та очікуванням неї більшої соціяльної активности, рано чи пізно розрядиться, причому а бік нарощення активности, або в бік зростання недовіри. Знайомство з , релами християнського суспільного вчення об’єктивно сприятиме реалі першої можливости.

Одним із поштовхів до започаткування серії стала також спорадичність україномовних матеріялів. Фактично, наявні україномовні видання джерельних текстів християнської (католицької) суспільної думки можна перерахувати на пальцях, і вони, звичайно, не можуть задовольнити зацікавлення студентів, журналістів, економістів, юристів та всіх інших у християнській аргументації щодо важливих суспільних питань, зокрема щодо участи у виборах, ставлення до збройних конфліктів, пенсійної реформи тощо. До того ж нещодавні українські переклади творів Отців Церкви (скажімо, «Життя у Христі» Миколи Кавасили) з’явилися друком без жодного допоміжного матеріялу. А більшість соціяльних енциклік так ніколи й не було перекладено українською мовою, що створює перешкоди як для наукової, так і для дидактичної роботи.

Нещодавно опубліковані українською мовою «Загальний катехизм Католицької Церкви» (2003) і «Компендіум соціального вчення Католицької Церкви» (2008) — документи, які містять синтез тисячолітнього суспільно зорієнтованого досвіду Католицької Церкви, — так само, як і прийнятий у 2002 Собором УГКЦ «Суспільний дороговказ віруючого» та опублікована 2004 року «Моральна катехиза УГКЦ», а також соціяльні документи православних Церков в Україні — «Основи соціальної концепції Української Православної Церкви» (2002) та «Декларація про духовне відродження українського суспільства в умовах глобалізації світу» Української Православної Церкви Київського Патріярхату (2004) — сприймуться краще, якщо джерела, на яких вони базуються, будуть доступними Читачеві.

Нарешті, ця серія є певною мірою поверненням нашого боргу попереднім поколінням, які належали до великої соціяльно зорієнтованої християнської традиції Київської Церкви, перерваної тоталітаризмом XX ст.

Серію відкриває зібрання суспільно зорієнтованих документів Української Греко-Католицької Церкви (1989-2008).

У серії буде представлено тексти, на основі яких можна побачити станов лення, тяглість, динаміку, тенденції та досягнення християнської суспільної думки. Звідси перше слово у назві серії: «джерела» — це щось, що об’єктивно пов’язане з минулим і говорить «само за себе» так, як жоден коментар чи пере каз зробити не зможуть.

Ми зосередилися на певній категорії джерел. Перефразовуючи Макса Вебе ра, можна окреслити ці джерела як такі, що «значущо спрямовані на поведінку інших людей». Тобто основу серії складатимуть опубліковані чи/та проголо шені тексти, які становлять першоджерельну базу християнського розуміння людини (та її зв’язків з іншими людьми), суспільства, держави, світу. Звідси випливає, що до серії не включатимемо багато важливих, але не оприлюдне них першоджерел, таких, як неопубліковані листи, протоколи тощо. Адже на сучасному етапі зауважити та простежити можна вплив лише опублікованих статей, виголошених проповідей і звернень, відкритих листів та послань.

Які опубліковані джерела об’єднуватиме серія? Християнське суспіль не вчення — це, без сумніву, праця багатьох проповідників, богословів, фі лософів, правників, коментаторів, яка творить живу неперервну традицію соціяльної рефлексії та заангажування. Що таке традиція, як не безупинний діялог між поколіннями: обмін рефлексіями, враженнями, критикою, досві дом? Церква веде діялог не тільки внутрішній, а й зовнішній — з державою, суспільством, міжнародною спільнотою, іншими релігіями. У цьому багатстві матеріялу критерієм відбору для нас служило поняття «вчення», «навчання». Саме джерела, що виражають міркування та навчання від імени Церкви стано витимуть основу серії. До серії ввійдуть твори (чи уривки творів) Отців і Вчи телів Церкви, документи (чи фрагменти документів) синодів, соборів та тексти (проповіді, повчання, листи, звернення) єпископів, митрополитів, патріярхів та Римських пап. Окремими томами в рамках серії вийдуть ранньохристиян ські тексти (Иоана Золотоустого, Тертуліяна, Климентія Александрійського та ін.); тексти, що представляють соціяльну думку Середньовіччя; суспільні постулати до- та посттридентійського періоду; відповіді Церкви на виклики модерности і сучасні проблеми. Таким чином, опублікованість і церковний ав торитет — два основні критерії відбору документів для серії.

Покоління великих мислителів користувалися цими джерелами для тео ретичної праці й розвитку досліджень (природне право, психологія, філосо фія тощо). Покоління практиків (політиків, юристів, психологів, соціяльних працівників, педагогів) застосовували ці джерела для аналізу різних аспектів соціяльних проблем (алкоголізм, глобалізація, конфлікт, аборти, евтаназія, міграція, освіта, тортури, смертна кара тощо) та для використання християн ських переконань і традиції в суспільному діялозі. Таким чином, мета серії — удоступнити українською мовою ті тексти, які, без перебільшення, належать до моральної спадщини людства.

Суспільна думка Церкви не тільки закорінена в Об’явленні, молитві, діялозі зі світом та іншими світоглядними традиціями, а й органічно виростає з її безпосереднього душпастирського служіння та до цього служіння скеровується.

Намагаючись уникнути пастки конфесійного звуження, ми прагнемо показати розвиток і різноманітність християнських підходів та поставити питання про тяглість християнської традиції. Хоч публіковані тексти створено в різні епохи, зокрема в епохи міжконфесійного суперництва, саме суспільне вчення на нашу думку, дозволяє християнству призабути про поділи, оскільки всі (і православна, і католицька, і протестантська) суспільні концепції закорінені у спільному Джерелі та скеровані до спільного суб’єкта — людської особи. З іншого боку, важко знайти кращий приклад концептуальних розбіжностей у позиції християн, ніж розбіжності в соціяльному вченні (скажімо, у трактуванні держави чи власности).

Ми намагаємося представити християнське суголосся з обов’язковим за значенням походження документа й екуменічними коментарями. Тобто, якщо текст католицький — коментар православний і протестантський, і навпаки. Сподіваємося, що поєднання різних джерел і текстів дозволить, з одного боку отримати стереоскопічне бачення, а з іншого — випрацьовувати розв’язки для конкретних місцевих ситуацій.

За змістом основна частина матеріялів стосується як «вічних» соціальних тем: влади, майна, бідности, багатства, війни, миру, так і тем, відповідних , до того чи іншого часу: рабства, жебракування, національних держав, робітничого питання, екології, СНІДу, тероризму тощо. Подати вичерпний перелік соціяльної тематики, порушеної у тих чи інших текстах, однак, неможливо. Адже заанґажовуватися в суспільні справи Церкву спонукала і спонукає пастирська турбота про конкретну людину з усім багатством і різноманітними проблемами, а суспільні повчання Церкви вважаються найдинамічнішою частиною її богослов’я. Суспільна думка Церкви дає можливість включитися в більш глобальний дискурс, вийти поза межі надзвичайно важливих, але час суто місцевих проблем, показати реальність таких масштабних феноменів, бідність, неосвіченість, насильство.

Щодо класифікації матеріялу, то, щоб уникнути стереотипів та апологетичного викладу, ми вибрали не предметну її форму, а хронологічну. Xоча зрозуміло, що питання періодизації в дослідженні християнської суспільної думки є нелегким і часто конфесійно зумовленим. Після потужної магістральної енцикліки Лева ХНІ Rerum novarum («Нові речі») християнське соціялне вчення часом неправомірно ототожнювалося з Церковним Учительством Католицької Церкви, хоч у цьому випадку з поля зору випадала православна чи протестантська соціяльна думка. Проте існують також інші пастки періодизації. Навіть щодо католицького соціяльного вчення починати періодизацію з 1891 року, як це хрестоматійно робиться, означає схиляти до помилкового уявлення, що до цього соціяльні питання були поза увагою Церкви. Серія будована на визнанні засадничої єдности Христової Церкви. Ми хочемо увиразнити часову універсальність суспільних принципів християнства та його просторову вселенськість

Ми намагаємося мінімально упорядковувати джерельні тексти, які вклю чаємо до серії. Адже навіть класифікація може викривлювати значення. Тому ми вирішили упорядковувати тексти за простими критеріями: автор (чи то ко лективний, чи одноособовий), назва, коли і де опублікований.

Усі питання «чому?» (яка причина видання того чи іншого документа, яка була мотивація, які підстави для вибору тої чи іншої теми) залишаємо Читаче ві. Він матиме можливість поставити їх безпосередньо документам. Очевидно, розуміння джерел потребує володіння відповідним інструментарієм читання та тлумачення. Розуміння християнської суспільної думки в історії також ви магає розуміння специфіки контексту, яку ми намагатимемось передати ко ментарями до текстів та додатками (покажчиками, таблицями дат тощо). Зви чайно, наукове опрацювання джерельних текстів (переклад чи редагування) дещо впливає на їхній вигляд, але ми намагаємося за всяку ціну зберегти тон джерела, ані перекладом, ані редагуванням, ані упорядкуванням не інтерпре тувати сам текст чи мету, з якою його писали та оприлюднювали. Ми не може мо запропонувати відповіді на всі питання щодо джерел. Виданням цієї серії ми пропонуємо можливість для їх самостійного дослідження.

Очікуємо, що серія стане теоретичною базою для подальших студій у сфе рі суспільної думки загалом і стимулом для активної християнської суспільної діяльности. Проте для нас не менш важливими є й інші, позаакадемічні моти вації. Так, щиро сподіваємося, що серія сприятиме порозумінню між христия нами різних конфесій та деномінацій, а також допомагатиме Читачам — попри різноманіття їхнього життєвого досвіду та професійних зацікавлень — утвер джуватись у своєму покликанні спільно творити «цивілізацію любови».

Вихід у світ цієї серії є продовженням реалізації покликання Інституту ре лігії та суспільства Українського Католицького Університету налагоджувати «канали» діялогу між секулярним і сакральним, релігійним і світським, цер ковним і суспільним. До певної міри, це логічне продовження тієї лінії, яка за початкована вже першим збірником Інституту «Соціальна доктрина Церкви», виданим разом із римським Centro Aletti 1998 року.

* * *

Реалізація всіх задумів, пов’язаних з цією серією, вимагає копіткої дослід ницької праці багатьох людей, а також співучасти представників різних ка федр УКУ, зокрема кафедри богослов’я та кафедри класичних, візантійських і середньовічних студій. Велике спасибі їм.

Дякуємо Тарасові Тимо, директорові бібліотеки УКУ, за його цінні поради та час. Ми вдячні Ростиславу Паранькові, адже перед ним стояло надзвичайно важке як для однієї людини завдання — наново перекласти з латинських ори гіналів документи Другого Ватиканського Собору.

Для нас неоціненною була допомога всіх, хто підтримав ідею цієї серії. Дякуємо за дозвіл на друк документів і прихильне ставлення до проекту з боку єрархів українських Церков та релігійних організацій. Ми вдячні на шим коментаторам та рецензентам, які, попри власну зайнятість, знайшли час для співпраці над серією. Свої подяки ми адресуємо також студентам УКУ за практичну допомогу в копіюванні та скануванні матеріялів. Дякуємо праців никам Релігійно-інформаційної служби України за інформаційну підтримку й Інститутові історії Церкви за фахові поради щодо періодизації та інших питань історичного характеру.

Неможливо не згадати вдячним словом терпіння й довіру наших спонсорів – проект здійснюється за фінансової підтримки голландських фонду Communicantes та АМА. Велике спасибі видавництву УКУ за постійну творчу та плідну співпрацю щодо видання.

Хочемо також особливим словом згадати засновника і президента наше Інституту Мирослава Мариновича, без школи якого цієї серії та першого в ній видання не з’явилось би.

Утім, серію лише розпочато, так що дякуємо всім тим, хто все ще вкладає свій час і працю у цей проект.

Леся Коваленко

директор Інституту релігії та суспільства УІ