Видання

Готується до друку видання вибраних творів Отців Церкви,

які стосуються різних питань до загальної теми

багатства та бідності.

Якщо Бог після сотворення не покинув управляти світом, то чому багатства розподіляються не рівномірно, чи такою є воля Божа? Чи багатство і бідність походять від Бога відповідно як нагорода та покарання за чесноти та гріхи? Чи з цієї причини багаті та бідні мають не однакову гідність, заслуговують перші на пошану, а другі – на зневагу? Якщо багатому не легко ввійти у Царство Боже, чи має він надію на спасіння і чи у такому випадку бідний потрапить у Царство Боже автоматично, тільки заради своєї бідності? Як слід розпоряджатися багатствами, щоб отримати з того користь? Чи звинувачення, що нужда одних не повинна існувати, якщо хтось володіє надлишком, та пряме зобов’язання до заможних творити милостиню дає бідним право вимагати розподіл багатств або відбирати його власноручно? Чи слід категорично хвалити багатство, а зневажати бідність або, навпаки, категорично зневажати батство, а хвалити бідність? Хто, чому, коли і як повинен ділитися з іншими тим, що йому належить? Чи всім слід подавати?

На ці та багато інших питань пропонують відповіді у своїх творах Отці Церкви.

На даний момент українською мовою перекладено чотири твори:

Климент Александрійський «Хто той багатий, який спасеться»

Августин «Коментар на псалом 103, проповідь 3,16 (в. 17)»

Йоан Златоустий «Гомілія 21 на Послання до римлян 12, 4-13»

Теодорет Кирський «Десять глав про Промисел. Слово 6. Про те, що багатство і бідність потрібні для цього життя»

Знаходяться у процесі перекладу:

Григорій Нісський «Проти лихварів»

Василій Великий «Бесіда 7. До тих, які збагачуються»

Григорій Богослов «Слово 14. Про любов до бідних»

Амвросій Медіоланський «Про Навуфея ізраїльтянина»

Готуються до перекладу:

Єфрем Сирин «Коментар на Мт. 19;16-30»

Пропонуємо Вам уривки перекладів

Климент Александрійський «Який багач спасеться»

Пер. О. Кіндій (перекладений)

Не слід хвалити багатих за саме багатство, а дбаючи про їхнє спасіння, застосовувати напоумлення, заохочення і молитву. Багатство саме по собі має силу надимати власників, губити, зводити з дороги, яка веде до спасіння, а зайві похвали додають їм зарозумілості і думки, що лише багатство має цінність. Багатому спастися важче, але не неможливо, якщо він наслідує заповіді, про це їх треба навчати. Перший крок до спасіння – пізнавати істинного Бога, який роздає вічні блага. Далі слід усвідомити, що життя дає не виконання закону, а прихід Христа; виконання заповідей приготовляють до досконалості життя, але не забезпечують її.

Августин «Коментар на псалом 103, проповідь 3,16 (в. 17)»

Пер. Ф. Ковальскі (перекладений)

Короткий твір про те, що багаті стають підтримкою для монахів.

Йоан Золотоустий «Гомілія XXI на послання до римлян 12, 4-13»

Пер. Д. Коваль (перекладений)

Тим, кому дано багато дарів (у тому числі заможним) не слід бути зарозумілими, оскільки всі християни – члени одного тіла. Давати слід щедро, понад міру, з радістю, розуміючи, що той, хто дає, отримує більшу відплату за милосердя, яка не вимірюється грошима. Чинити милосердя можуть і незаможні. Підтримувати один одного можна різними способами: словами, ділами, навчанням та іншим. Тільки не слід сприяти один одному в лихих справах. Християни мають жити в мирі з усіма і любити один одного братньою любов’ю. До всіх справ слід приступати із завзяттям, із палаючим духом. Ревність у виконанні заповідей супроти ближнього приваблює Духа,  який робить все (виконання заповідей) легким. Таким чином можна служити Богові, який, начебто був облагодіяний через милосердя до потребуючих, воздасть нагороду тому, хто чинить милосердя. Участь у потребах святих робить жертводавців спільниками у їхній справі і дає відвагу (стояти) перед Богом. Не слід також вистежувати доброчесність прохача (він не мусить бути достойним пожертви, вистарчає лише його злиднів і голоду), а давати, наслідуючи Христа, навіть якщо б той замислив злочин проти жертводавця.

Григорій Ніський «Проти лихварів»

Пер. Т. Хомич

Людина має любити людину, а не гроші. Лихва губить і тих, хто мають гроші і тих, хто беруть позику. Якщо хто бере позику від нужди, не має з чого віддати відсотків. Лихвар з доброчинця перетворюється на мучителя потребуючого, під видом допомоги він губить бідняка; чекає прибутку від бідності, а не від багатства. Він бажає людям скрути, щоб вони до нього зверталися за допомогою, ненавидить тих, хто у нього не є в боржниках; все, що має, роздає, але не з любові до людей, а від грошолюбства. Вони не покладаються на Бога, заповідь якого: «Дай, і Я віддам»; вірять людям, а не вірять Богові. Давати слід не торгуючись, і Бог віддасть з відсотками. Життя лихваря – постійні турботи і хвилювання як би не втратити свого, він весь час слідкує уважно за справами боржника. З яким сумлінням лихвар може молитися: «Відпусти нам борги наші, як ми відпускаємо боржникам нашим». Змагаючи до повернення позики, лихварі не мають милосердя і навіть все майно та дім боржника вимагають продати, тільки щоб повернути позику. Багатьох неможливість повернути борг доводить до самогубства, лихварі ж все одно виправдовують такі порядки і себе самих, що такою була доля загиблих. Який звіт зможе дати лихвар зі своїх вчинків? Справжня допомога потребуючим полягає насамперед у даруванні, потім у позичанні, але не під відсотки.

Василій Великий «Бесіда 7. До тих, які збагачуються.»

Пер. М. Тимо

Багатий юнак частково заслуговує похвали, що шукав істинного Вчителя і життя, але все-таки його воля була частково зосереджена на тому, що подобається більшості людей. Продати своє майно і роздати нужденним не вимагає великих зусиль, зважаючи на плату за цей вчинок. Чим більше багатство, тим меншою є любов до ближніх. Майно – не велика ціна за блаженне життя. Витрати на необхідне не вимагають великого майна. Якщо багатство витрачати, воно залишається у володінні, якщо не витрачати, воно пропадає. Заможні витрачають на непотрібне і надмірне, наче воно було б необхідним, а після того ще й ховають на непередбачувані витрати. Не слід запитувати, яким буде життя, якщо всі почнуть продавати майно і віддавати. До майна слід відноситись як управитель, а не як власник. Віддаючи гроші за коня, ніхто не сумує, а віддаючи за вічне життя – журиться. На догоду грошолюбним жінкам жодного багатства не вистарчить. Неможливо задовольнити прохачів? Дай те, що маєш. Бідний той, хто має великі потреби, а великі потреби походять від ненаситності бажань. Така людина не може радіти тим, чим володіє, а постійно журиться тим, чого в неї ще нема. Жага до постійного збагачення штовхає до захоплення власності ближнього, яке ніколи не припиняється. Після цього наступає несправедливість і кривда слабкого. А кінець усього – смерть і справедливий суд без підкупу і лжесвідків, без огляду на становище.  Багатство – нагода до всякого зла. Бажання залишити спадок дітям – благовидний привід до безмежного збагачення і немилосердності до ближніх зараз. Так само не достатніми є інші аргументи.

Теодорет Кирський «Десять глав про Промисел. Слово 6. Про те, що багатство і бідність потрібні для цього життя.»

Пер. О. Кащук

Бог  – творець і управитель сотвореного. Загальне питання: як поєднати Промисел Божий і несправедливість розподілу багатств, при якому благочестиві потерпають від нестатків, а порочні багатіють.

Вершина благополуччя не у заможності, а у чеснотах: розсудливості, ціломудрії, мужності, справедливості. Багатство не сприяє, а навпаки, перешкоджає набуванню чеснот; нужда ж сприяє набуванню чеснот. Такого природного закону дотримувалися і давньогрецькі філософи, не знаючи про Царство Боже, вони шукали чеснот і відмовилися від набування багатств, а полюбили бідність. Мова йде не про осуд багатства, а про трактування і багатства, і бідності як засобів для набуття чеснот, якими людина може або добре скористатися або зловжити ними. І багатство, і бідність від Бога. Ті, хто справедливо розпоряджаються багатством, заслуговують похвали. Величина збагачення дана не всім однаково, тому  відбувається співпраця; якщо всі були б однаково заможні, ніхто не хотів би працею допомагати іншим. Бог створив усіх людей рівними і всім дав однаково в користування природні ресурси для проживання. Багаті мають більше потреб, ніж бідні, тому витрачають гроші, користуючись послугами бідних; бідні задовольняються малим, тому вони менш нужденні, ніж багаті. Бідні засобом до існування мають своє вміння до якоїсь діяльності, яке від них не відніметься, а багаті – лише золото і срібло, якого можуть позбутися. Бідні і багаті потребують один одного. Люди, і багаті, і бідні, залишаються вільними для вибору справедливого життя. Якщо б багатство давалося тільки доброчесним, справедливим було б звинувачення, що вони хвалять Бога тільки через своє багатство. Будь-які умови життя мають ставати нагодою до набування чеснот; ні багаті, ні бідні, які зловживають своїм становищем, не будуть виправдані. Багатим дано в полегшення життя їхні умови, а бідним – міцніше здоров’я і менше потреб. Саме харчування бідних стає для них ліками.

Тому не слід обурюватися порядком і ганьбити Творця, але досліджувати устрій із благочестям і дякувати Йому за добрі дари.

Григорій Богослов «Слово 14. Про любов до бідних»

Пер. У. Головач

Усі люди бідні, бо мають нужду в благодаті Бога.

Існують різні важливі чесноти: віра, надія, любов; гостинність, братня любов, чоловіколюбіє, довготерпіння, лагідність, ревність, стриманість. Прекрасні молитва та чування, чистота та незайманість, стриманість, пустинництво та безмовність, прекрасна поміркованість, смирення, не накопичування та зневага до багатства. Іншими словами, прекрасне споглядання, прекрасна і діяльність. Не слід зупинятися у дотримуванні чеснот.

Якщо перша і найголовніша заповідь – любов, то її суть має полягати у любові до бідних. Ті, хто потрапили у скруту, дивляться на руки доброчинців так, як усі ми дивимося на руки Божі, коли чогось просимо.

Особливе милосердя слід мати до бідних, які одночасно є тяжко хворими (тих, хто заразився проказою). Ці люди не мають нічого, навіть власного тіла. Через страх зараження навіть найближчі родичі відмовляються бути з ними поруч. Дехто надає перевагу порочним, а відвертається від хворих. Відганяючи їх від людської спільноти і не надаючи їм найнеобхіднішого для життя, ми змушуємо їх знову повертатися. Їхні стогони, плач і прохання стають відголоском святкових молитов наших зібрань. Як маємо думати ми, які в Христі покликані бути народом святим, царств енним, священним, про тих, які у всьому є такими як ми: мають образ Божий, за яких також Христос воплотився і помер? Ми шукаємо розкоші в той час як вони потребують необхідного. Тим самим ми затримуємо в собі хворобу душі. Нам слід або покинути все, або зробити бідних співвласниками нашого майна. Видимі блага не постійні, переходять з рук в руки, псуються; на них не можна покластися. Невидимі блага ніколи не віднімуться, ні у цьому, ні в наступному життю; їх слід накопичувати. Віддаючи, скороминущим ми купуємо собі вічне. Віддавши все, навіть самого себе разом зі своїм майном, ти ніколи не будеш щедрішим від Бога, оскільки все від нього отримав. Чи не буде нам соромно, коли, отримавши стільки благ від Бога, і ще більше маючи надію отримати, ми не віддаємо йому одного – чоловіколюб’я? Чи не засліпила нам розкіш розум, коли думаємо, що через зайвий кусень хліба, який маємо, ми вищі по природі від тих нещасних? Бог дає свої дари всім людям однаково, і щедро, понад міру. Поділ звань між людьми, несвобода та несправедливість не від Бога, а від неправди, яка з’явилась пізніше. Віднови благородство людської природи своїм милосердям. Ніщо так не робить людину подібною до Бога, як благодійність. Не чекай, коли сам зазнаєш нужду, радій, що ти маєш з чого допомагати. Не кажи, що це розпорядження Бога, що одні нужденні, а іншим дано достаток, а власним милосердям виправляй несправедливість. У цьому житті не завжди відбувається гідна відплата за чеснотливе та порочне життя. Не слід поспішно хвалити здоров’я, молодість та багатство, а ненавидіти, зневажати і проклинати хвороби, старість, та бідність. Хвалити треба чеснотливе перебування і у першому, і в другому. Власну жорстокість люди виправдовують «долею» і «фатумом». Бог створив і бідного, і багатого, – рівними, а не для несправедливості; він є захисником бідного проти несправедливого гноблення, він є поручителем бідного при акті милосердя. Господь зцілить наші душевні рани (гріхи), якщо ми докладемо зусиль до зцілення тілесних ран наших співбратів.

Амвросій «Про Навуфея ізраїльтянина»

Пер. О. Вакула

Пер. К. Свідзинська

_________________________

Підписано контракт

Перекладено