Пій XI. Quadragesimo Anno (1931)

ВИСОКОДОСТОЙНИМ БРАТАМ ПАТРІАРХАМ,
ПРИМАСАМ, АРХИЄПИСКОПАМ, ЄПИСКОПАМ
ТА ІНШИМ МІСЦЕВИМ ОРДИНАРІЯМ,
ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У МИРІ ТА ЄДНОСТІ
З АПОСТОЛЬСЬКОЮ СТОЛИЦЕЮ,
ПРО ВІДНОВУ СУСПІЛЬНОГО УСТРОЮ
В 40-ву РІЧНИЦЮ ЕНЦИКЛІКИ RERUM NOVARUM

ВСТУП

1. Минає сороковий рік від часу оприлюднення Левом XIII, незабутнім Нашим Попередником, визначної енцикліки Rerum novarum, і цілий католицький світ, спонукуваний палкою вдячністю, вирішив відзначити цю річницю з пишністю, гідною цього пам’ятного документу.

2. Щоправда, шлях цьому важливому свідченню пастирської турботливості Попередник Наш вже певним чином проклав іншими енцикліками, як от енцикліка про фундамент людського суспільства, тобто про родину і гідне шани Таїнство шлюбу (енц. Arcanum від 10 лютого 1880 року); про джерело цивільної влади (енцикліка Diuturnum від 29 червня 1881 року); про порядок її стосунків з Церквою (енц. Immortale Dei від 1 листопада 1885 року); про головні обов’язки християнина-громадянина (енц. Sapientiae Christianae від 10 січня 1890 року); проти помилок соціалізму (енц.Quod apostolici muneris від 28 грудня 1878 року) і проти облудного вчення про людську свободу (енц. Libertas від 20 червня 1888 року) та інші подібні, в яких Лев XIII докладно виклав свої міркування.

Та, порівняно з іншими, енцикліка Rerum novarum вирізняється тим, що саме тоді, коли це було найвищою мірою доречно і навіть нагально, вона дала всьому людському родові надійні норми для належного вирішення пекучих проблем людського суспільства, об`єднаних назвою соціальне питання.

Нагода, з якої було видано енцикліку «Rerum Novarum»

3. І справді, на кінець XIX століття недавно виниклий новий економічний устрій і нова хвиля зростання промисловості спричинили те, що майже у всіх країнах суспільство дедалі чіткіше розділилося на два класи: один, незначний кількісно, користувався майже всіма вигодами, що їх так багато принесли новітні винаходи; другий же складався з величезного числа робітників, які під тиском нищівної убогості марно докладали зусиль, щоби позбутися своїх злиднів.

4. З таким станом справ, безперечно, легко погоджувалися люди, забезпечені багатствами, які мали його за необхідний наслідок економічних законів, а тому вважали, що турбота про убогих належить лише до царини доброчинності, так ніби ця доброчинність повинна прикривати очевидне порушення справедливості, яке законодавці не лише толерують, а іноді навіть легітимізують. Проте з цим станом справ не хотіли миритися пригноблені несправедливою долею робітники, які відмовлялися нести це занадто важке ярмо. Тому дехто з них, піддавшись натискові лихих намовлянь, поставили собі за мету здійснити тотальний переворот в суспільстві, тоді як ті, кого ґрунтовне християнське виховання стримувало від прислухання до таких нерозумних речей, утверджувалися в переконанні, що чимало в цій царині потрібно цілковито і якнайшвидше змінити.

5. Так само вважали ті численні католики, як священики, так і миряни, які під впливом почуття милосердя, котре гідне подиву, вже давно відчували потребу полегшити незаслужене убозтво пролетарів і жодним чином не могли собі уявити, щоб така велика різниця у розподілі дочасних благ могла справді бути згідною з планами премудрого Творця.

6. Вони щиро шукали відповідного способу зарадити цьому прикрому станові суспільства і надійно забезпечитися від ще гірших лих; та розум людський надто слабкий навіть у найкращих людей, тому, з одного боку, їх відкидали як шкідливих новаторів, а з іншого вони наштовхувались на перешкоди від своїх власних товаришів, які дотримувались інших поглядів, і врешті вони, загубившись в сум’ятті різних ідей, не знали вже, кому йняти віри.

7. Посеред усіх цих конфліктів і незгод, коли раз у раз вибухали не завжди мирні суперечки, очі усіх, як це часто бувало раніше, звернулися до Петрової Кафедри, священної скарбниці всякої істини, з якої на весь світ лунають слова спасіння; напрочуд часто припадаючи до ніг Христового Намісника на землі, усі – дослідники суспільних справ, працедавці та самі робітники – одностайно просили вказати їм нарешті надійний шлях.

8. Над усім цим вельми розсудливий Понтифік довго розмислював перед лицем Бога, питав поради у найдосвідченіших, уважно розглядав аргументи, представлені усіма сторонами і насамкінець, вислухавши голос сумління Апостольського уряду (енц. Rerum novarum від 15 травня 1891 року), з високості довіреного йому божественного учительства, вирішив звернутися зі словом до цілої Церкви, а навіть до цілого людського суспільства, щоб його мовчання не здавалось недбальством (див. Rerum novarum № 13).

9. Отож 15 травня 1897 року пролунав такий бажаний голос, який, не наляканий складністю цієї справи і не знесилений віком, а навпаки, зміцнений оновленою енергією, вказав людській родині нові шляхи у царині соціальної доктрини.

Головні пункти «Rerum Novarum»

10. Вам дуже добре відома, високодостойні Браття і улюблені Діти, та подиву гідна доктрина, завдяки якій енцикліка Rerum novarumзалишиться славетною у пам’яті на довгі століття. У ній незрівнянний Пастир, нарікаючи, що така велика частина людей перебуває в умовах, не достойних людини, сам особисто з непереможним духом стає в оборону справи робітництва, яке помалу залишалось саме, ставало безборонним, сам на сам з нелюдськістю панів і жадібністю власників (енц. Rerum novarum, № 2), не звертаючись ані до лібералізму, ані до соціалізму, з яких перший виявився насправді нездатним запропонувати належне вирішення соціального питання, а другий пропонував вихід, який, будучи ще гіршим злом, накликав би на людське суспільство ще більшу біду.

11. Отож Понтифік, з огляду на те, що цю проблему неможливо правильно вирішити без допомоги Релігії і Церкви (див. енц. Rerum novarum, № 13), вповні користаючи зі свого права, як ревний охоронець Релігії та вершитель всього до неї дотичного, ґрунтуючись виключно на незмінних засадах, що походять зі скарбниці здорового глузду і божественного Об’явлення, з усією певністю і як повновладний (Мт 7,29), вказав і проголосив права та обов’язки, які повинні взаємно зобов’язувати багатих і пролетарів, капіталістів і трудівників (enc. Rerum novarum, n. 12), а також окреслив роль Церкви, державної влади і всіх тих, хто до цього причетний.

12. І пролунав цей апостольський голос немарно; його з подивом почули і з якнайбільшим запалом прийняли не лише слухняні діти Церкви, але й немало людей, далеких від істини та єдності віри, і майже всі ті приватні дослідники та державні законодавці, які відтоді й надалі перейнялися соціально-економічним питанням.

13. Але з найбільшою радістю прийняли цю енцикліку робітники-християни, які відчули заступництво і захист з боку найвищого авторитету на землі, і всі ті щедрі душі, які вже давно турбувалися про те, щоб полегшити долю робітництва, але досі наштовхувалися лише на байдужість одних і на підозріливість, а той відверту ворожість багатьох інших. Отож, цілком слушно, що відтоді і надалі всі вони так високо цінували ту енцикліку, що в багатьох країнах стало звичаєм вшановувати її щороку різноманітними проявами вдячності.

14. Проте таке шляхетне, таке глибоке і таке новаторське вчення Лева XIII не могло не викликати в деяких людей, навіть у католиків, певного остраху, роздратування, а в декого навіть обурення. Адже воно відважно виступило проти ідолів лібералізму і скинуло їх, не зважало на застарілі забобони і, попри все, випереджало час; тому-то ті, хто був надто прив’язаний до колишнього стану речей, відцуралися від цієї нової соціальної філософії, слабодухи боялися підніматися на таку висоту; а були й такі, що хоч подивляли це світло, мали його за химерний ідеал досконалості, про який можна мріяти, але неможливо досягти в житті.

Мета цієї енцикліки

15.Тому, високодостойні Браття і улюблені Діти, коли цілий світ, а особливо робітники-католики, які з’їжджаються звідусіль у це святе Місто, з таким запалом урочисто відзначають сорокову річницю енцикліки Rerum novarum, маємо за доречне скористатися цією датою, щоб нагадати про те велике добро, яке завдяки цій енцикліці спливло на Церкву, а навіть на все людське суспільство; щоб відстояти доктрину великого Вчителя у справі соціально-економічного питання супроти деяких сумнівів, які виникли віднедавна, і розвинути її ширше у деяких пунктах; і врешті, після ретельного вивчення сучасної економіки та причин виникнення соціалізму, розкрити корені теперішніх соціальних негараздів, а водночас вказати єдиний шлях до здорового оновлення, яким є християнське реформування звичаїв.

Отож, окреслились три теми, виклад яких становитиме зміст цілої цієї енцикліки.

I – Плоди енцикліки «RERUM NOVARUM»

16. Насамперед, беручись за найпершу із зазначених тем і дослухаючись до напучення св. Амвросія, який казав, що не буває більшого обов’язку, ніж подяка (Св. Амвросій, De excessu fratris sui Satyri, кн. I, 44), Ми не можемо не вознести всемогутньому Богові якнайщирішої подяки за ті визначні доброчинства, які принесла Церкві та людському суспільству Левова енцикліка. Якби Ми захотіли лише побіжно згадати всі ці доброчинства, нам довелося б відтворити в пам’яті майже всю історію соціального питання за останні сорок років. Але їх можна звести до трьох головних моментів, відповідно до трьох напрямів здійснення великої справи оновлення, що їх вказав Наш Попередник.

1 – Діяння Церкви

17. Насамперед Лев XIII чудово висловив те, чого варто сподіватися від Церкви: насправді Церква є тією, що добуває з Євангелії науки, які є спроможні полагодити або значно залагодити гострий конфлікт. Вона осягає своєю наукою не лише просвітлення думки, але й керує життям і звичаями кожної особи. Своїми численними благочинними інституціями вона поліпшує умови життя того ж пролетаріату (енц. Rerum novarum, № 13).

а) в теоретичному аспекті

18. Церква не дозволила, щоби цей безцінний скарб лежав без діла в її лоні, а щедро черпала з нього задля спільного добра, тобто миру в суспільстві. Адже сам Лев і його Наступники ніколи не втомлювалися декларувати і настійно поширювати, і вголос, і на письмі, вчення енцикліки Rerum novarum в соціально-економічній царині, належним чином пристосовуючи його до вимог дочасних обставин, завжди проявляючи батьківську любов і пастирську наполегливість щодо якнайповнішого захисту убогих і слабких. Те ж саме робили численні Єпископи, з наполегливістю і мудрістю роз’яснюючи це вчення, доповнюючи його своїми коментарями і застосовуючи його до умов різних країн відповідно до ідей та вказівок Святого Престолу.

19. Отож, не дивно, що під проводом Церкви і на основі її навчання чимало вчених людей, церковнослужителів і мирян, із запалом взялися опановувати соціально-економічну науку відповідно до вимог нашого часу, зокрема маючи намір ефективніше застосувати до нових потреб незмінену і незмінну доктрину Церкви.

20.Тож завдяки тому, що Левова енцикліка вказала і роз’яснила шлях, постала правдива католицька соціологія, яку щоденно енергійно розвивають і збагачують ті обрані особи, яких Ми назвали помічниками Церкви. І вони більше не обмежуються рамцями вчених конгресів, а проголошують її перед широкою публікою, що яскраво засвідчують вельми популярні школи, засновані в лоні католицьких університетів, академій та семінарій, соціальні з’їзди або «тижні», які відбуваються регулярно і дають значні плоди, дослідницькі гуртки, а також масштабне і невтомне поширення обґрунтованих і актуальних публікацій.

21. Але доброчинств, що їх приніс Левів документ, не можна обмежувати лиш до цього; адже вчення енцикліки Rerum novarum поступово пробилося також до тих осіб, які, перебуваючи поза католицькою спільнотою, не визнають влади Церкви; і католицькі засади соціології поступово стали надбанням усього суспільства. Нерідко буває, що вічні істини, так високо піднесені Нашим світлої пам’яті Попередником, декларуються і підтримуються не лише в католицьких газетах та книжках, а й в законодавчих палатах та залах судів.

22. Що ще? Коли після страхітливої війни керівники найбільших держав, бажаючи домогтися правдивого і сталого миру через цілковиту реорганізацію соціальних умов, серед інших встановлених тоді норм санкціонували також ті, які мали регулювати працю робітників відповідно до засади рівності та справедливості, хіба вони не включили в ці норми чимало пунктів, які так добре узгоджувалися з засадами і напученнями Лева, що здавалися прямо виснуваними з них? Й енцикліка Rerum novarum воістину залишиться вікопомним пам’ятником, до якого цілком справедливо можна застосувати слова Ісаї: І він підійме знамено народам (Іс 11, 12).

б) у практичному застосуванні

23. І поки, завдяки науковим дослідженням, Левові приписи широко розповсюдилися в умах, надійшла також пора для їх практичного застосування. Насамперед всі стали проявляти зичливу і діяльну турботу, щоб піднести той клас людей, який невимовно зріс в умовах сучасного поступу промисловості, але не зайняв у людському суспільстві належного місця чи рангу, а тому залишався майже забутим і зневаженим; Ми маємо на думці робітничий клас, над освітою якого, слідуючи за прикладом єпископату, вельми енергійно і з великим пожитком для душ працювали священики, що належали до парафіяльного і чернечого кліру, не полишаючи інших душпастирських турбот. І ця повсякденна праця у царині освіти робітництва у християнському дусі, включно з чітким роз’ясненням трударям прав і обов’язків їхнього класу, великою мірою причинилася й до того, що вони краще усвідомили свою гідність і змогли належно розвиватися в соціально-економічному плані, а навіть стати наставниками інших.

24. Також певнішою стала можливість здобути кращі засоби для життя; бо не лише незрівнянно зросли діла милосердя і доброчинності, згідно із закликами Понтифіка, а й повсюди стали виникати нові і дедалі численніші товариства, в яких, за порадою Церкви і здебільшого під проводом священиків, робітники, ремісники, селяни та інші наймані працівники взаємно допомагають один одному.

2 – Діяння Держави

25. Що стосується цивільної влади, Лев XIII, безкомпромісно долаючи межі, накреслені лібералізмом, переконує та навчає, що держава є не лише сторожем порядку і закону, а повинна докладати зусиль, щоби діяти з усім своїм комплексом законів та політичних настанов, керуючи і адмініструючи так, аби з того вийшов природно публічний і приватний добробут (енц. Rerum novarum, № 26). Це правда, що слушно залишити свободу дій сім’ям і окремим особам, але так, аби не заподіяти шкоди громадському добру і не завдавати особистих образ. Обов’язком керівників Держави є захист спільноти та усіх її членів, але в обороні прав приватних осіб насамперед треба мати на увазі інтереси слабких і убогих. Бо, як каже Наш Попередник, верства багатіїв, що є й так сильною, менше потребує публічної оборони. Натомість класи бідних, які не мають власної підтримки, потребують бачити в Державі окремого опікуна. Тому про робітників, що потребують підтримки, Держава повинна подбати насамперед (енц. Rerum novarum, № 29).

26. Не заперечуємо, що окремі правителі народів ще до виходу енцикліки Лева XIII подбали про деякі найнагальніші потреби робітників і стримали найжорстокішу несправедливість супроти них. Але поза сумнівом, що лише тоді, коли з Петрової кафедри пролунало на весь світ папське слово, очільники держав, краще усвідомивши свій обов’язок, звернули свої думки і увагу на проведення інтенсивнішої соціальної політики.

27. Насправді, коли захиталися засади лібералізму, які вже давно стояли на перешкоді дієвим крокам правителів, енцикліка Rerum novarum спонукала самі суспільства з більшою щирістю і наполегливістю сприяти соціальній політиці і схилила найкращих з-серед католиків надати свою дієву підтримку керівникам держав, адже в законодавчих Палатах вони нерідко виступають як визначні поборники цієї нової політики; ба більше, служителі Церкви, які перейнялися Левовим навчанням, нерідко пропонували законодавчим органам ухвалити сучасні соціальні закони і вимагали та підтримували їх виконання.

28. З цієї тривалої і невтомної праці виникла нова галузь правничої науки, незнана у минулі часи, яка енергійно захищає священні права трудівників, що випливають з їх гідності як людей і християн; адже закони ці надають захист інтересам працівників, а особливо жінок і дітей: вони охоплюють питання, що стосуються душі, здоров’я, відновлення сил, домівки, фабрик, зарплатні, нещасних випадків на виробництві – одне слово, всього того, що пов’язане з життям і родиною робітника. Попри те, що ці закони не всюди і не у всьому узгоджуються з нормами, які встановив Лев XIII, все ж не можна заперечувати, що у багатьох місцях вчувається відлуння енциклікиRerum novarum, а ,отже, їй можна почасти приписати вельми значне покращення стану трудівників.

3 – Діяння самих зацікавлених

29. Насамкінець премудрий Понтифік навчав, що власники і самі робітники можуть зробити в цю справу значний внесок через організації, які створені для надання допомоги тим, хто потребує зближення та єднання обидвох класів між собою (енц. Rerum novarum, № 36). Але перше місце серед таких організацій він надавав об’єднанням, які охоплюють або самих робітників, або робітників і працедавців разом. Він докладно описує і пропагує їх, з подиву гідною мудрістю окреслюючи їхню природу, причину і потребу виникнення, права, обов’язки і устрій.

30. Навчання це було оприлюднене справді вельми вчасно; адже саме тоді у багатьох державах уряди, цілковито перебуваючи у владі лібералізму, не сприяли, а навіть відкрито протидіяли діяльності згаданих робітничих організацій; визнаючи організації інших класів і захищаючи їх, з хижацькою несправедливістю відбирали природне право об’єднуватися саме в тих, хто найбільше потребував такого об’єднання, аби захиститися від експлуатації сильних. Не бракувало й серед католиків тих, хто з підозрою ставився до спроб утворити такі організації, вбачаючи у них певний соціалістичний або ж підривний дух.

а) асоціації трудівників

31. Отже, норми, авторитетно окреслені Левом XIII, найвищою мірою варті довіри, адже вони допомогли подолати спротив і розвіяти підозри. А що ще важливіше, вони спонукали трудівників-християн об’єднатись у такі організації, відповідно до розмаїтих професій, показавши їм, як це зробити, і багато з них утвердилися на цьому слушному шляху, попри те, що їх щосили намагалися привабити соціалістичні організації, які з неймовірним зухвальством видавали себе за єдиних оборонців і месників за убогих і пригноблених.

32. Але вельми доречно енцикліка Rerum novarum заявляла, що, при їх заснуванні треба пам’ятати, що товариства робітників мають бути так зорганізовані і керовані, щоб використовувати найбільш придатні і успішні засоби для досягнення мети, яка полягає в тому, аби кожен член одержував якнайбільше різного добра — матеріального, економічного і морального. Очевидним також є те, що треба мати на увазі як окрему мету релігійну і моральну досконалість, і до тієї досконалості має спрямовуватися вся соціальна дисципліна (енц. Rerum novarum, № 42). Позаяк, коли поставимо статути робітничих товариств на релігійну основу, відкритою стає дорога для регулювання взаємних стосунків між членами для мирного їхнього співжиття і їхнього економічного добробуту (енц. Rerum novarum, № 43).

33. Організації подібних спілок присвятила себе повсюди з похвали гідним запалом велика кількість священиків і мирян, які прагнули виконати план Лева XIII в цілості. І спілки ці творили трудівники, які були глибоко віруючими християнами і добре вміли поєднати сумлінне практикування свого фаху зі спасенними приписами релігії і дієво та твердо захистити власні дочасні інтереси та права, дотримуючись належної пошани до справедливості і маючи щирий намір співпрацювати з іншими верствами суспільства у справі християнської віднови всього суспільного життя.

34. Ці поради і напучення Лева XIII були втілені в життя у той чи інший спосіб, залежно від розмаїття обставин в різних місцях. Так, у деяких країнах одна і та сама асоціація ставила собі за мету домогтися виконання всіх завдань , поставлених Святим Отцем; в інших країнах, оскільки цього вимагали і потребували місцеві умови, відбувся певний поділ праці, і було створено кілька асоціацій, з яких одні взяли на себе захист прав і законних інтересів своїх членів на ринку праці, інші зосередилися на взаємній допомозі в економічній царині, а ще інші доклали всіх своїх зусиль до турботи про моральні і релігійні обов’язки та інші важливі справи.

35. Цей другий метод був застосований головно там, де католики не могли створювати католицьких профспілок, бо на заваді їм стояли закони цієї країни, або інші подібні економічні інституції, або гідний жалю розбрат умів і сердець, який так широко розповсюдився в сучасному суспільстві, або ж нагальна потреба єдиним фронтом чинити опір наступальним шерегам підривних партій. У цих умовах католики були змушені вступати в нейтральні профспілки, які, однак, проголошували засади справедливості та рівності і давали своїм членам-католикам повну свободу розпоряджатися своєю совістю і підкорятися законам Церкви. Одначе треба, аби єпископи, там, де вони вважають ці асоціації потрібними і нешкідливими для релігії, давали своє схвалення для вступу до них робітників-католиків, завжди пам’ятаючи про засади і гарантії, висунуті Нашим світлої пам’яті Попередником Пієм X, (Пій X, енц. Singulari quadam, від 24 вересня 1912 року): найпершою і головною з цих гарантій є те, щоби поруч з цими профспілками завжди працювали інші товариства, які докладатимуть старанних зусиль для глибокого виховання своїх членів в релігійному і моральному дусі, щоб вони могли потім понести у профспілкові організації цей добрий дух, на який повинна спиратися вся їхня поведінка; і таким чином товариства ці дадуть чудові плоди навіть поза колом своїх членів.

36. А отже, заслугою Левової енцикліки є те, що ці асоціації трудівників розвинулися повсюди настільки, що вони, хоч все ще не такі численні, як спілки соціалістів і комуністів, об’єднали величезне число робітників і можуть енергійно обстоювати права та законні вимоги трудівників-християн, як в межах власної держави, так і в ширшому масштабі, і таким чином сприяти поширенню в суспільстві здорових християнських засад.

б) асоціації інших класів

37. Крім того, істини стосовно природного права на спілки, що їх мудро висловив і належно обстоював Лев XIII, стали легко застосовувати також до інших асоціацій, не тільки робітничих спілок; тож тій самій Левовій енцикліці великою мірою завдячуємо також значним процвітанням подібних вельми помічних організацій; у спілках рільників та інших суспільних верств економічні інтереси теж вдало поєднуються з дбанням про душу.

в) асоціації працедавців

38. Не можна цього сказати про асоціації працедавців і підприємців, що їх створення так прагнув Наш Попередник. Те, що їх, на жаль, дуже мало, можна пояснювати не лише браком доброї волі людей, але й набагато серйознішими труднощами, які перешкоджають утворенню таких асоціацій і які Ми добре знаємо і враховуємо. Проте Нас тішить тверда надія, що й ці труднощі невдовзі вдасться подолати, і Ми з глибокою втіхою у серці вітаємо не марні спроби, здійснені в цій царині, багаті плоди яких обіцяють ще більший врожай у майбутньому (див. Лист Святої Соборної Конґреґації до єпископа Лільського, 5 червня 1929 року).

4 – Висновок: енцикліка «Rerum Novarum» – велика хартія суспільного устрою

39. Усі ці доброчинства Левової енцикліки, високодостойні Браття і улюблені Діти, які Ми лиш побіжно згадали, такі численні і великі, що виразно показують, що безсмертний цей документ зовсім не представляє нам ідеалу людського суспільства, чудового, але фантастичного і надто далекого від правдивих економічних вимог нашого часу, а тому цілковито нездійсненного. Навпаки, вони доводять, що Попередник Наш черпав з Євангелія, а отже з вічного живого і життєдайного джерела, ці вчення, які можуть якщо не відразу припинити, то принаймні великою мірою пом’якшити ту згубну внутрішню боротьбу, яка терзає людський рід. Те, що частина того доброго насіння, що його було так щедро засіяно сорок років тому, потрапила в родючу землю, ми бачимо зі щедрого врожаю, який зібрала з Божою благодаттю задля спасіння Христова Церква, а отже все людське стадо. І цілком слушно можна сказати, що Левова енцикліка на довший період показала себе як Велика хартія, на якій має ґрунтуватися вся діяльність християн в соціальній царині.Варто наголосити, що ті, хто нехтує цією енциклікою та не пошанувановує її , зневажають те, чого не знають, або не розуміють того, про що знають лише поверхово, або, якщо все розуміють, то заслуговують на те, щоб їх урочисто затаврували за несправедливість і невдячність.

40. Одначе за ці роки виникли певні сумніви щодо слушного тлумачення багатьох моментів Левової енцикліки або ж щодо тих наслідків, які з них випливають, й сумніви ці спричинили не завжди мирні суперечки серед самих католиків; з іншого боку, нові потреби нашого часу і змінений стан речей потребують ретельнішого застосування вчення Лева чи навіть певного його доповнення, і Ми охоче користаємо з цієї слушної нагоди, щоби розвіяти сумніви і задовольнити вимоги теперішніх часів, відповідно до Нашого апостольського мандату, який зробив Нас боржником усіх (див. Рим 1, 14).

II – ВЧЕННЯ ЦЕРКВИ В СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІЙ ЦАРИНІ

41. Але перед тим, як почати давати ці роз’яснення, треба проголосити засаду, встановлену з рідкісною ясністю ще Левом XIII, що Ми маємо право і обов’язок судити з найвищим авторитетом про ці соціально-економічні питання (енц. Rerum novarum, № 13). Ясна річ, Церкві було довірено місію провадити людей не до щастя лише дочасного і минущого, а до блаженства вічного. Ба більше, Цетква не хоче і не повинна без слушної причини втручатися у зарядження справами суто людськими (енц. Ubi arcano від 23 грудня 1922 року). Проте жодним чином вона не може відмовитися від місії, призначеної їй Богом, вживати свій авторитет, хоча й не щодо спеціалізованих питань, для яких вона не має ані відповідних засобів, ані повноважень, а щодо всього того, що стосується моралі. Адже у цій царині скарбниця істини, довірена нам Богом, і доручений нам важливий обов’язок поширювати і тлумачити весь моральний закон, а також всіляко вимагати його виконання, підпорядковують Нашому верховному судженню як соціальний, так і економічний устрій.

42. Хоча економіка і моральна дисципліна, кожна в своїй царині, ґрунтуються на власних засадах, було б помилковим твердити, що економічний лад і моральний устрій настільки розділені і чужі один одному, що перший жодним чином не може залежати від другого. Звісно, закони, звані економічними, що випливають з самої природи речей та з характеру людської душі та тіла, встановлюють, які цілі в економічній царині є досяжними для людини, і якими способами вона це може зробити, а яких досягти вона не може; сам розум може легко виснувати з природи речей і з індивідуальної та суспільної природи людини, якою є мета Бога-Творця, що лежить в основі цілого економічного устрою.

43. Лише моральний закон спонукає нас шукати в цілості наших дій найвищу й остаточну мету, а в окремих видах діяльності – ті особливі мети, які були приписані цьому видові діяльності природою, а точніше Богом, творцем природи, і гармонійно підпорядковувати ці особливі мети найвищій меті. І якщо ми вірно дотримуємось цього закону, стається так, що всі особливі мети, як індивідуальні, так і суспільні, що їх люди ставлять собі в економічній царині, належним чином включаються в універсальний порядок мет і, піднімаючись по них, як по щаблях, ми досягнемо остаточної мети всіх речей, якою є Бог, найвище і невичерпне добро для себе самого і для нас.

1 – Володіння або право власності

44.Тепер, щоби перейти до окремих пунктів, почнімо з володіння або права власності. Ви знаєте, високодостойні Браття і улюблені Діти, як відважно Наш світлої пам’яті Попередник захищав право на власність проти помилок соціалістів свого часу, показавши, що скасування приватної власності призведе не до покращання, а до крайнього занепаду робітничого класу. І оскільки дехто, допускаючись найганебнішого наклепу, звинувачує Верховного Понтифіка і саму Церкву, нібито вони ставали або далі стають по боці багатих проти пролетарів, і оскільки серед самих католиків трапляється незгода з цим правдивим і здоровим твердженням Лева, Нам видається слушним спростувати будь-який наклеп на це католицьке вчення в цій царині і захистити його від кривотлумачень.

а) індивідуальна і суспільна природа власності

45. Насамперед варто з певністю ствердити, що ані Лев XIII, ані богослови, які навчали під проводом пильного учительства Церкви, ніколи не заперечували, ані не ставили під сумнів подвійну природу власності, яка є індивідуальною і суспільною, залежно від того, чи слугує вона окремим особам, чи загальному добру; вони завжди одностайно стверджували, що право на приватну власність надане людям природою, тобто самим Творцем, як для того, щоб окремі люди могли забезпечити себе і свою родину, так і для того, аби завдяки цьому інститутові дібра Творця, призначені для всієї людської родини, справді слугували цій меті; а цього жодним чином не можна досягти без дотримання певного визначеного порядку.

46.Тому потрібно пильно вважати, щоб не наштовхнутися на подвійну перепону. Адже, заперечуючи або недооцінюючи суспільний і громадський характер права на власність, можна впасти у так званий «індивідуалізм», і подібним чином, не визнаючи і недооцінюючи приватний та індивідуальний характер того ж права, можна неминуче потрапити в пастку «колективізму», чи принаймні наблизитись до його теорій. І той, хто не бере до уваги цих міркувань, логічно потрапляє в тенета морального, юридичного і суспільного модернізму, що його Ми викривали у Нашій першій енцикліці (енц. Ubi arcano від 23 грудня 1922). І про це повинні знати зокрема ті, хто, полюбляючи новизну, не вагається звинувачувати Церкву, зводячи на неї ганебний наклеп, нібито вона дозволила, щоб у богословське вчення прокралося поганське поняття про власність, яке неодмінно треба замінити іншим, що його вони у своєму дивовижному неуцтві називають християнським.

б) обов’язки, притаманні власності

47. Щоб утримати в належних межах суперечку, яка нещодавно виникла навколо власності та притаманних їй обов’язків, залишається непорушною насамперед фундаментальна засада, висунута Левом XIII: тобто що треба розрізняти право на власність та її вживання (енц. Rerum novarum, № 19). Адже справедливість, яка має взаємний характер, потребує скрупульозного дотримання розмежування дібр, щоби право іншого не порушувалося через порушення меж своєї власності; а обов’язок власників вживати свою власність лише чесно не підпадає під дію цього різновиду справедливості, а належить до інших чеснот, і їх виконання не можна вимагати юридичними шляхами (див. енц. Rerum novarum, № 19). Тому не мають рації ті, що вважають, ніби власність і чесне її вживання перебувають в тій самій площині; а ще більше віддаляються від істини ті, хто каже, ніби право власності скасовується або втрачається через зловживання нею або невживання її належним чином.

48. Тому роблять спасенне діло, гідне всякої похвали, всі ті, хто, зберігаючи злагоду душ і непорушність доктрини, яку завжди проповідувала Церква, намагається визначити глибинну природу і межі цих обов’язків, що їх потреби суспільного співжиття накладають на саме право власності або ж на її вживання чи використання. Натомість помиляються і збиваються на манівці ті, хто намагається настільки зменшити індивідуальний характер власності, що закликають до її скасування.

в) що може зробити Держава

49. І з самої природи власності, яку Ми назвали водночас індивідуальною і суспільною, випливає те, що в цій царині люди повинні зважати не лише на власну вигоду, але й на загальне добро. А визначення цих обов’язків в їх конкретному вираженні і залежно від обставин, якщо це вже не визначено законами природи, належить до державної влади. Тому державна влада, зважаючи на потребу загального добра і завжди пам’ятаючи про природний і божественний закон, може окреслювати, що можуть і чого не можуть робити власники, вживаючи свої дібра. Лев XIII навіть мудро висловився так: Бог нікому не визначив певної окремої частини землі у власність, полишаючи цим підприємливості людей і урядів народів(енц. Rerum novarum, № 7). І, як показує нам історія, власність, як і інші елементи суспільного життя, зовсім не є незмінною. Ми самі вже висловили це такими словами: Скільки різних конкретних форм мала власність, починаючи з первісних форм, властивих диким народам, яку ми ще й нині можемо певним чином засвідчити, до форм власності у патріархальну добу, а відтак поступово через різні форми тиранії (в класичному розумінні слова) та феодальні форми, аж до монархічних і всіх пізніших форм новітніх часів (Уроч. зверн. до комітету Катол. Акції, 16 травня 1926). Проте державна влада, як це очевидно, не може довільно вживати це своє право; адже треба, щоб завжди залишалося недоторканим і непорушеним природне право приватної власності і передачі у спадщину свого майна, і права цього Держава не може скасувати, бо людина є старшою від Держави (енц. Rerum novarum, № 6), і також тому, що родинна спільнота виникла і логічно, і історично швидше, аніж спільнота громадська (енц. Rerum novarum, № l0). Тому премудрий Понтифік проголосив, що не гоже Державі надто обтяжувати надмірними податками і зборами приватну власність, виснажуючи її. Право на приватну власність походить не від людських законів, а від закону природного, і Держава не сміє його нівечити, навпаки: має нормувати його вжиток і гармонізувати зі загальним добром(енц. Rerum novarum, № 35). Коли ж державна влада узгоджує таким чином приватну власність з потребами загального добра, вона не чинить кривди, а чинить добро приватним власникам, адже таким чином вона законно запобігає тому, щоб приватна власність на майно, яку премудрий Творець природи задумав як допомогу людському життю, заподіяла неприйнятну шкоду і таким чином дійшла до занепаду; вона не скасовує приватного володіння, а забезпечує його; не послаблює приватної власності, а надає їй сили.

г) вільні доходи

50. Не полишені повністю примхам людини також її вільні прибутки, тобто ті, яких вона не потребує для підтримання зручного і гідного рівня життя; бо навіть Святе Письмо і святі Отці ясно і неустанно нагадують багатим про важливий припис, до якого вони зобов’язані – давати милостиню, творити добрі діла, бути щедрими.

51. Проте вкладення більших прибутків у справи, які дають ширшу можливість для праці, аби лиш ця праця несхибно була присвячена виробництву справді корисних речей, якщо виходити з засад Ангельського Доктора (див. св. Тома, Сума теол., II-II, п. 134), можна вважати не лише позбавленим чи моральної недосконалості, а навіть мати за визначний вияв чесноти щедрості, яка цілковито відповідає потребам часу.

д) підстави для набуття власності

52. І віковічна традиція, і навчання Нашого Попередника Папи Лева XIII засвідчують, що початково власність набувається через оволодіння чимсь, що не має власника (res nullius), або завдяки праці, тобто, як кажуть, через «переробку» вихідного матеріалу. Адже, хай що там проти цього кажуть, не чинить нікому кривди той, хто оволодіває чимось, що є у розпорядженні всіх, тобто не є нічиїм;а самої праці, яку людина здійснює від власного імені і якою вона додає нову форму або ж збільшує вартість, достатньо, щоб її плоди належали тому, хто над ними працював.

2 – Капітал і праця

53. Цілком іншою є природа праці, яка виконується на користь інших і здійснюється на основі чужого капіталу. Саме такої праці стосується те, що Лев XIII мав за якнайбільшу істину: тобто що лише з праці робітників походить громадське багатство (енц. Rerum novarum, № 37). Хіба не бачимо на власні очі, як величезна сума дібр, яка складає багатство людей, виробляється руками робітників, які або працюють самі, або дивовижним чином помножують ефективність своєї праці, послуговуючись знаряддями, тобто машинами? І всі дуже добре знають, що народ може перейти від убозтва і скрути до кращої, достойнішої долі лише завдяки великій праці, здійсненій разом всіма мешканцями країни, як тими, що керують, так і тими, що виконують. Але не менш ясним є те, що ці величезні зусилля виявилися б цілком марними, а навіть не було б змоги їх здійснити, якби на початку Бог-Творець у своїй доброті не дарував усім природних багатств і капіталу, а також помічних сил природи. Що ж значить працювати, якщо не вживати і використовувати силу духа й тіла стосовно цих речей і з їх допомогою? Отож природний закон і Божа воля, яка закон цей проголосила, вимагає дотримуватися належного ладу в застосуванні природного капіталу для людського вжитку; і лад цей полягає в тому, що кожна річ повинна мати свого власника.

54. З цього випливає, що, за винятком того випадку, коли люди працюють на власному капіталі, праця одного і капітал іншого повинні об’єднатися у спілку, бо одне без другого нічого виробити не може. Це добре усвіломлював Лев XIII, котрий написав: Не може бути капіталу без праці, ані праці без капіталу (енц. Rerum novarum, № 16). Тому цілком неслушно приписувати лише капіталові або лише праці те, що отримуємо завдяки спільній дії одного і другого; і несправедливо, коли одному приписують зроблене, заперечуючи дієвий вплив другого.

а) несправедливі вимоги капіталу

55. Тривалий час капітал привласнював собі занадто багато. Він забирав собі всю продукцію і її плоди, залишаючи робітникові лише стільки, скільки було потрібно, щоб вижити і відновити сили. Адже говорилося, що з огляду на невблаганний економічний закон вся цілість капіталу належить багатим, і з огляду на цей самий закон робітники мусять вічно перебувати у стані пролетарів, тобто залишатися на непевному і низькому рівні життя. Щоправда реальне життя не завжди і не всюди узгоджувалося з цими засадами, відомими як «манчестерський лібералізм»; проте не можна заперечити, що соціально-економічні інститути проявляли сталу схильність послідовно і цілеспрямовано змагати в бік цих засад. Тому не дивно, що тепер ці хибні ідеї, ці помилкові припущення рішуче спростовують, і не тільки ті, кого вони позбавили природного права здобути кращі умовини життя.

б) несправедливі вимоги робітників

56. Тому до пригноблених робітників долучилися так звані інтелектуали, які цьому фантастичному законові протиставили таку ж фантастичну моральну засаду: те, що виробляється і отримується як прибуток, за винятком того, що потрібне для відшкодування і відтворення капіталу, за правом належить робітникам. Ця помилка, хоч вона здається привабливішою від тези багатьох соціалістів, які стверджують, нібито все те, що потрібне для виробництва, потрібно передати Державі або, як кажуть, «соціалізувати», все ж є ще небезпечнішою і більш здатною вводити в оману необачних: адже цю слабку отруту охоче ковтає чимало з тих, кого не зміг ввести в оману відвертий соціалізм.

в) головна засада справедливого розподілу

57. Звісна річ, аби не допустити того, щоб ці хибні теорії стали на заваді справедливості та миру як для капіталу, так і для робітників, варто дослухатися до мудрих слів Нашого Попередника, тобто, що земля, хоч і поділена між приватними особами, слугує для добра всіх (енц. Rerum novarum, № 7). І те ж саме Ми стверджували раніше, наполягаючи на тому, що розподіл дібр на приватні посілості встановлений самою природою, щоби створені речі могли давати людям цю спільну користь стало і впорядковано. І про це треба постійно пам’ятати, якщо не хочемо зійти зі шляху істини.

58. Не кожен розподіл дібр і багатств між людьми надається для того, щоб досягти мети, поставленої Богом, всеохопно або з належною досконалістю. Тому треба, щоби багатства, які постійно збільшуються завдяки соціально-економічному поступові, розподілялися між окремими індивідами та класами так, аби непорушною залишалася та користь для всіх, на якій наголошував Лев XIII, інакше кажучи, щоби цілісно зберігалося спільне добро для всього суспільства. З огляду на цей закон соціальної справедливості один клас не може усунути інший від участі в прибутках. Тому, якщо клас багатих порушує цей закон, а його представники, призвичаєні до багатства, вважають природним той стан речей, коли все дістається їм і нічого – робітникам, то не менше його порушує клас пролетарів, коли, спонукувані несправедливістю і маючи намір домагатися лише своїх прав, яких вони свідомі, вони вимагають всього для себе, як створеного їхньою працею, а отже виступають проти власності та нетрудових доходів, і хочуть їх скасувати, до якого б різновиду вони не належали і яку б роль не виконували в людському житті, лише з тієї причини, що вони нетрудові.

59. І з цього приводу варто зауважити, що недоречно і неслушно дехто застосовує слова Апостола: Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть (2 Сол 3, 10), бо вислів Апостола спрямований проти тих, що уникають праці, коли вони можуть і повинні працювати, і закликає належно використовувати час і сили тіла та душі, щоб не утруднювати інших, коли ми самі можемо себе забезпечити; але зовсім не вчить, що праця є єдиною підставою для отримання їжі і прибутків (див. 2 Сол 3,8-10).

60. Отже, треба наділити кожному його частку дібр і подбати про те, щоб довести розподіл створених благ, який, як усім відомо, тепер є причиною негараздів через брак рівноваги між небагатьма дуже заможними людьми і величезною кількістю убогих, до відповідності з нормами спільного добра і соціальної справедливості.

3 – Визволення пролетаріату

61. Саме це є метою, яку проголосив Наш Попередник: визволення пролетаріату. І це треба стверджувати тим наполегливіше і повторювати тим завзятіше, що нерідко ці спасенні приписи Понтифіка падають в забуття, зумисне обходяться мовчанкою або ж проголошуються нездійсненними, тоді як здійснювати їх і можна, і потрібно. Не стали вони менш мудрими та дієвими і в наші дні, хоча той страхітливий «пауперизм», про який говорив Лев XIII, нині дещо зменшився. Звісно, становище робітників стало кращим і достойнішим, зокрема в більш розвинених Державах і серед більших Націй, адже вже не можна сказати, що там всі робітники живуть у злиднях або страждають від нужди. Але після того, як людська техніка та промисловість з такою швидкістю проникли і поширились у незліченних регіонах, як на землях, що вважаються новими, так і на теренах далекого Сходу, відомих стародавніми цивілізаціями, кількість пролетарів у потребі незмірно зросла, і стогони їхні взивають із землі до Бога. Додаймо ще велетенське військо сільських наймитів, доведених до найнижчого рівня життя і позбавлених надії отримати хоч якийсь клапоть землі (енц. Rerum novarum, № 35), а отже вічно змушених перебувати у стані пролетарів, якщо не вжити належних і дієвих заходів.

62. Та хоча чистою правдою є те, що становище пролетарів треба відрізняти від стану пауперизму, саме величезне число пролетарів є непомильним доказом того, що багатства, кількість яких так сильно зросла у це наше століття, зване індустріальним, не розподіляють справедливо між різними верствами людей.

63. Отож всіма силами належить змагати до того, щоб у майбутньому здобуті капітали багаті нагромаджували лише у справедливій пропорції і розподіляли з певною щедрістю між трудівниками, не для того, щоб ті менше працювали, адже людина народжується для праці, як птиця для польоту, а для того, щоб вони, заощаджуючи, помножували своє майно, а порядкуючи мудро цими помноженими дібрами, могли легше і без зусиль утримувати сім’ю, щоб позбулися тієї непевності долі, з якою бореться пролетаріат, і могли не лише давати раду життєвим труднощам, але й мати певність, що після їх смерті ті, кого вони залишать після себе, матимуть належне утримання.

64. Усі ці міркування Попередник Наш не лише дораджував, а й відкрито проголошував, а Ми цією Нашою Енциклікою з новою силою їх підкреслюємо. Якщо тепер не буде остаточно взято їх до виконання, без зволікання і з максимумом зусиль, ніхто не може очікувати дієвого захисту публічного ладу та соціального спокою від сіячів небезпечних нововведень.

4 – Справедлива платня

65. Але здійснення цього не буде можливим, якщо пролетарі, старанно працюючи і заощаджуючи, не набудуть певного скромного майна, як вже було сказано стосовно вчення Нашого Попередника Лева XIII. Тож яким чином той, хто заробляє собі на харч і на все необхідне для життя лише працею, може, нехай навіть живучи економно, заощадити якісь гроші, якщо не з платні, яку отримує за свою працю? Тому розгляньмо питання заробітної платні, яке Лев XIII назвав дуже важливим (енц. Rerum novarum, № 34), викладаючи і за потреби пояснюючи його навчання і приписи з цього приводу.

а) трудова угода не є сама по собі несправедливою

66. Насамперед варто наголосити, що твердження, нібито угода з надання трудових послуг є за своєю природою несправедливою, а отже її потрібно замінити угодою партнерською, є твердженням безпідставним, яке зводить наклеп на Нашого Попередника, чия енцикліка Rerum novarum не лише схвалює таку угоду, але й докладно розглядає можливості привести її до відповідності з нормами справедливості.

67. Одначе за нинішніх соціальних умов вважаємо, що буде обачніше, за змогою, урівноважувати трудову угоду угодою партнерською, як це вже почали робити різними способами, приносячи немалу користь і самим робітникам, і власникам підприємств. Таким чином робітники дістають свою частку чи то у власності, чи в управлінні нею і до певної міри включаються у розподіл отриманого прибутку.

68. Слушний обсяг зарплатні потрібно визначати на основі багатьох чинників, як це вельми мудро зазначив Лев XIII: Визначення платні, згідно зі справедливістю, залежить від багатьох чинників (енц.Rerum novarum, № 17). І цими словами він ще тоді виступив проти легковажності тих, хто визначав платню на основі лиш однієї підстави, і то вельми далекої від реального життя.

69. Помиляються, безперечно ті, хто не вагається проголосити як засаду, нібито праця вартує стільки, скільки вартують створені нею вироби, і так повинна оплачуватися, а отже найманий працівник має право вимагати стільки, скільки принесла його праця: абсурдність цієї засади очевидно випливає вже з того, що було викладено під час розгляду власності.

б) індивідуальний і соціальний характер праці

70. Цілком зрозуміло, що, крім особистого та індивідуального характеру, треба брати до уваги соціальний характер як власності, так і праці, особливо тієї праці, яка, за угодою, здійснюється на користь інших; бо якщо суспільство не утворює справді органічної цілості, якщо соціальний і правовий устрій не стає в обороні виконання праці, якщо різні групи суспільства, які залежать одна від одної, не налагоджують зв’язків, не доповнюють себе взаємно і не співпрацюють між собою, досягши єдності, людський розум, капітал, праця і вся людська діяльність не можуть давати плоди; а отже працю неможливо ані справедливо оцінити, ані належно винагородити, якщо не брати до уваги її суспільну та індивідуальну природу.

в) три моменти, про які треба пам’ятати

71. З цього подвійного характеру, притаманного самій природі людської праці, випливають вельми серйозні наслідки, на підставі яких потрібно регулювати і визначати заробітну платню.

а) утримання робітника та його сім’ї

72. Насамперед робітник повинен отримувати винагороду, якої досить для утримання його самого та його сім’ї (див. енц. Casti connubii від 31 грудня 1930 р.). Слушно, якщо й інші члени родини, кожен відповідно до своїх сил, робитимуть внесок в її утримання, як це вже трапляється на ділі, особливо в селянських сім’ях, а також у багатьох сім’ях ремісників і дрібних торговців; але не можна допустити надуживань супроти слабкості малолітніх або жінок. Матері сімей виконують свою працю насамперед вдома або коло дому, за- опікуючись хатніми справами. Якщо ж матері сімей, з огляду на недостатню зарплатню батька, змушені виконувати працю за наймом поза стінами дому, занедбуючи свої власні завдання і обов’язки, а зокрема ті, які пов’язані з турботою про дітей та з їх вихованням, це становить дуже серйозну ваду.. А отже, потрібно зробити все, щоб батьки сімейств отримували таку винагороду, якої б вистачало для належного забезпечення спільних потреб домогосподарства. У нинішніх обставинах, що панують в суспільстві, це не завжди можливо, тому соціальна справедливість потребує, щоб якнайшвидше було вжито заходів, які б забезпечили кожному дорослому робітникові відповідну зарплатню. Також варті похвали усі ті, хто, на підставі мудрого і практичного розмислу, вживає дієвих заходів , щоби винагорода за працю була співмірною з витратами на родину і у разі збільшення останніх зростала й вона; а навіть, якщо є потреба, щоб її вистачало на витрати з надлишком.

б) стан підприємства

73. Для визначення обсягу винагороди потрібно брати до уваги також становище підприємства та його власника; адже несправедливо вимагати надто великої платні, коли підприємство не може її сплачувати, не ризикуючи зазнати краху, що завдасть шкоди самим робітникам. Проте, якщо брак прибутків, які воно отримує, зумовлена лінощами, недбальством і нехтуванням здобутками наукового і економічного поступу, це не треба вважати слушною підставою для зменшення виплат робітникам. Якщо ж саме підприємство не має достатніх прибутків, щоб справедливо оплатити працю робітників, тому, що на нього тиснуть несправедливі обтяження, або тому, що воно змушене продавати свої вироби за меншу від належної ціну, ті, хто чинять на нього цей тиск, провинні у великому гріху; адже вони позбавляють справедливої винагороди робітників, які, будучи у потребі, змушені задовольнятися зарплатнею, нижчою, ніж цього вимагає справедливість.

74. Отож усі — і робітники, і підприємці, об’єднавши свої сили та уми, повинні докладати зусиль, щоб подолати всі перепони і труднощі, а в цьому такому спасенному ділі їм повинні допомагати мудрі старання державної влади. Якщо ж становище дійде до крайнього загострення, тоді варто поміркувати, чи може підприємство далі здійснювати свою діяльність, а чи краще працевлаштувати робітників деінде. За таких вельми складних обставин необхідно, щоб між підприємцями та робітниками встановилися і тривали стосунки в дусі християнської взаємопомочі і злагоди.

в) потреби загального добра

75. І, врешті, обсяг платні повинен бути співмірним з користю для загального економічного становища. Ми вже говорили, як це корисно для загального добробуту, якщо робітники відкладають частину зарплатні, що залишається після необхідних для утримання витрат, аби поступово зібрати скромні статки; але не варто нехтувати іншим моментом, можливо, таким же важливим, а в наші часи справді конче потрібним: тим, хто може і хоче працювати, повинна бути надана така змога. А це немалою мірою залежить від обсягу зарплатні, бо якщо її тримати в слушних межах, вона дає користь, та якщо вона виходить за ці межі, то може лише шкодити. Адже всім відомо, що і занизька, і зависока платня бувала причиною того, що робітники не могли знайти роботу. І недолік цей, який особливо часто трапляється у часи Нашого Понтифікату на шкоду багатьом, кинув робітників у злидні і піддав їх спокусам, знищив добробут міст і поставив під загрозу мир та спокій в цілому світі. Отже, суперечить соціальній справедливості ситуація, в якій задля власної вигоди і без огляду на загальне добро платня робітників занижується або ж завищується; та ж сама справедливість потребує, щоби, за злагоди умів та волі, наскільки це можливо, платня регулювалася таким чином, аби якомога більше людей могли працевлаштуватися і отримувати плоди своєї праці, необхідні для підтримання життя.

76. Цьому також сприяє слушне співвідношення між величиною заробітної платні громадян, з чим тісно пов’язане слушне співвідношення цін, за які продають продукцію різних видів виробництва – сільського господарства, промисловості та інших. Якщо дбати про ці речі належним чином, різні види виробництва згуртуються і з’єднаються в єдиний організм, взаємно допомагаючи і збагачуючи одне одного, як члени цього організму. Суспільна економіка справді досягне своїх цілей тоді, коли всі окремі її учасники отримають всі ті дібра, які можна здобути завдяки силам і допомозі природи, технологіям та суспільному характерові економічної діяльності; а дібр цих повинно бути стільки, щоб їх вистачило не лише на задоволення потреб і забезпечення вмотивованої зручності, але й для поширення серед людей того вищого рівня життя, який, якщо вживати його розсудливо, не лише не є завадою для чесноти, але й всіляко їй сприяє (див. св. Тома, De regimine principum, 1, 15; енц. Rerum novarum, № 27).

5 – Відновлення суспільного ладу

77. Повищі вказівки щодо слушного розподілу дібр і справедливої платні стосуються окремих осіб і лише опосередковано торкаються суспільного ладу, віднові якого, насамперед відповідно до засад здорової філософії та найвищих приписів євангельського закону, що доводять його до досконалості, приділив всю свою турботу та увагу Наш Попередник Лев XIII.

78. Тоді було прокладено шлях до цього; але для удосконалення багатьох речей, які ще треба зробити і для подальшого збільшення користі від цього для людського роду, необхідно здійснити насамперед дві речі: реформу інституцій та удосконалення звичаїв.

а) реформа інституцій

79. Говорячи про реформу інституцій, маємо на увазі насамперед Державу, не тому, що від неї варто сподіватися всякого спасіння, а тому, що через гандж індивідуалізму, як було вже сказано, стан речей дійшов до того, що було скасовано і майже ліквідовано давні розмаїті форми суспільного життя, які існували колись завдяки сукупності різних об’єднань, і тепер віч-на-віч залишились лише окремі особи та Держава. Ця деформація суспільного устрою чинить немалу шкоду самій Державі, на яку падає весь тягар, який більше не несуть ці скасовані об’єднання, і вона знемагає від безлічі завдань та повинностей.

80. З історії добре видно, що, з огляду на змінені обставини, чимало речей тепер під силу лише великим об’єднанням, хоча раніше це робили малі товариства. Але повинна залишатися чинною дуже важлива засада суспільної філософії: якщо незаконним є відбирати в окремих осіб змогу зробити те, що вони можуть зробити власними силами і старанністю, і доручити це спільноті, так само несправедливим є доручати більшому і ієрархічно вищому згромадженню те, що можуть здійснити менші і нижчі громади. Це є водночас велика шкода і порушення належного ладу в суспільстві; адже природною метою будь-якої діяльності самого суспільства є надати членам суспільного організму додаткову допомогу, а не придушувати і поглинати їх.

81. Тому необхідно, щоб найвища влада Держави передавала меншим і нижчим спілкам виконання справ і обов’язків меншої ваги, які, зрештою лише відвертали б її від важливіших завдань; таким чином вона зможе з більшою свободою, силою та ефективністю виконувати ту роль, яка належить тільки їй, бо тільки вона може ці завдання виконувати: тобто завдання керівництва, нагляду, заохочення та стримування, залежно від випадку і потреби. Отож люди на керівних постах повинні бути твердо переконані, що чим досконаліше буде дотримуватися ієрархічний порядок між різними асоціаціями, відповідно до засади допоміжної функції суспільної діяльності, тим ефективнішою буде влада і здоровішим громадське життя, а отже тим щасливішою і багатшою буде сама Держава.

82. Такою повинна бути першочергова мета, на це мають бути спрямовані зусилля Держави і найкращих громадян – покінчити з суперництвом двох протилежних класів, пробудити і розвивати щиру співпрацю між громадянами різних професій.

б) злагода між класами

83.Отже, соціальна політика повинна бути спрямована на відновлення професійно-галузевої структури; людське суспільство тепер струшують бурхливі конфлікти, а отже воно є хистким і непевним, бо ґрунтується на класах з різними нахилами, які суперечать собі взаємно, провадячи до боротьби і неприязні.

84. Хоча праця, як це чудово пояснює Наш Попередник у своїй енцикліці (енц. Rerum novarum, № 16), не є простим товаром, а людську гідність робітника потрібно визнавати, і тому його працю не можна продавати і купувати як будь-який товар, все ж за теперішнього стану речей на ринку праці попит і пропозиція насправді немов розділяють людей на дві шереги, і це перетворює ринок на поле битви, де ці дві шереги запекло воюють одна з одною. І кожен бачить, наскільки нагальною є потреба запобігти цій серйозній ваді, яка веде до згуби ціле суспільство. Але остаточно вилікувати суспільство від цього можна лише тоді, коли, облишивши цю боротьбу, члени суспільного організму організуються належним чином у різні професійні групи, до яких кожен громадянин належатиме не відповідно до місця, яке він займає на ринку праці, а відповідно до тієї соціальної ролі, яку він відіграє. Адже цілком природно, якщо, подібним чином, як люди, котрі мешкають близько один від одного, об’єднуються в територіальні управи, також і ті, хто виконують ту саму професію, утворюють відповідні об’єднання або товариства; і багато хто вважає ці самоврядні об’єднання якщо не конечними, то принаймні природними явищами для громадянського суспільства.

85. Оскільки лад, як взірцево міркує св. Тома (див. св. Тома, Contra Gent., 3, 71; див. Сумма теології., I, п. 65, a. 2, i. c.), є одиницею, що виникає внаслідок належного розміщення багатьох речей, правдивий і належний суспільний лад вимагає, щоб різні члени суспільства були впорядковано об’єднані якимсь надійним зв’язком в один суспільний організм. І цей надійний зв’язок треба шукати як в спільному виробництві товарів або послуг, до якого причиняється об’єднана праця роботодавців і працівників, що належать до тієї самої галузі, так і в тому спільному добрі, внесок у яке повинні спільно і дружно робити всі класи, кожен у свій спосіб. І злагода ця буде тим сильніша й ефективніша, чим вірніше окремі люди і різні професійні об’єднання намагатимуться здійснювати свою професію і досягати в ній високих звершень.

86. З цього легко виснувати, що в таких об’єднаннях на першому місці стоять речі, спільні для цілої галузі. Серед них найголовнішим є якнайінтенсивніше сприяння спільній праці цілого професійного об’єднання для загального добра, тобто для громадського добробуту нації. Натомість рішення у справах, які потребують забезпечення і захисту специфічних інтересів власників і працівників, повинні прийматися одними і другими окремо.

87. Навряд чи треба нагадувати, що до професійних об’єднань можна застосувати, у відповідній пропорції, те, що Лев XIII говорив про форму політичного устрою, тобто що люди можуть вільно обирати ту форму, яка їм краще подобається, аби лиш було дотримано справедливості та вимог загального добра (енц. Immortale Dei від 1 листопада 1885 року).

88.Отже, так само, як мешканці територіальної одиниці об’єднуються між собою для дуже різних потреб, і кожен має вільну волю вступити або не вступати до таких об’єднань, так само ті, хто працює за тією самою професією, можуть об’єднатися у вільні асоціації для тих потреб, які якимсь чином пов’язані з виконанням цієї професії. Та оскільки щодо цих вільних асоціацій вже було дано вельми чіткі і виразні пояснення в енцикліці Нашого славної пам’яті Попередника, вважаємо, що тепер досить зазначити лише таке: люди мають не лише свободу утворювати ці товариства, які мають приватний характер, але й право вибору статуту і правил, які вони вважають найбільш відповідними для здійснення мети товариства (enc. Rerum novarum, n. 42). І таку ж свободу вони мають щодо заснування асоціацій, що виходять за межі окремих професій. А вільні товариства, які вже процвітають і дають цілющі плоди, повинні відкрити шлях до утворення цих досконаліших асоціацій, про які вже згадувалося, і всіма своїми силами сприяти їхньому розвитку в дусі християнської соціології.

в) провідна засада економічного життя

89. Потрібно подбати про ще одну річ, тісно пов’язану з попередньою. Так само, як єдність людського суспільства не може ґрунтуватися на класовому суперництві, так і належний економічний устрій не можна залишати на поталу вільній конкуренції. Ба більше, з цього, як з отруєного джерела, почалися всі помилки індивідуалістичної економічної науки, яка, забуваючи або не знаючи, що економіка має також соціальний і моральний аспект, вважала, що державна влада повинна дати економіці абсолютну свободу, щоб та могла вважати ринок та вільну конкуренцію своєю провідною засадою і стерном, думаючи, що вони покерують нею набагато краще, ніж будь-яке втручання людського розуму. Проте вільна конкуренція, хоч вона річ, безперечно, справедлива і корисна, якщо перебуває в чітко визначених межах, не може бути жодним чином стерном економіки; це аж надто добре показує досвід у тих випадках, коли норми індивідуалістичного підходу були застосовані на практиці. Тому конче потрібно, щоб економіка знову стала керуватися своєю правдивою і дієвою провідною засадою. Але завдання це тим більше не буде виконувати та економічна диктатура, яка віднедавна приходить на місце вільної конкуренції; адже це сліпа і неприборкана сила, яку потрібно мудро стримувати і спрямовувати, щоб вона була корисною для людей. Отож, варто шукати вищі і шляхетніші засади, які могли б нею дієво і цілісно керувати: ними є соціальна справедливість і милосердя. Тому потрібно, щоби соціальною справедливістю надихалися суспільні інституції і все життя суспільства; і ще більш важливо, аби справедливість ця достеменно була дієвою, тобто становила основу правового і соціального устрою, до якого повинна достосовуватися вся економіка. Соціальне милосердя, відтак, повинне бути немов душею цього устрою, про ефективний захист і дотримання якого повинна дбати державна влада; і їй тим легше буде це робити, якщо вона позбудеться тих тягарів, які їй не належать, як це уже було вказано.

90. Потрібно також, щоб різні нації, об’єднуючи свої наміри і сили – адже в економічній царині вони взаємно залежать одна від одної і повинні допомагати одна одній – докладали зусиль для сприяння успішній співпраці в царині міжнародної економіки, запроваджуючи мудрі угоди і закладаючи відповідні інституції.

91. Отже, якщо зміцнити таким чином ланки суспільного організму і встановити належну провідну засаду як стерно суспільної економіки, можна буде певним чином сказати про суспільний устрій те, що каже Апостол про містичне тіло Ісуса Христа: Кожне тіло, складене та споєне всякою в’яззю допомоги, згідно з відповідним діянням кожного члена, від нього бере зріст на будування самого себе в любові (Еф 4, 16).

92. Нещодавно, як відомо, виникла особлива система профспілок і корпорацій, з приводу чого, у зв’язку з темою цієї Нашої Енцикліки, доречно буде висловити певні зауваги і коментарі.

93. Держава юридично визнає профспілку і надає їй певні монопольні привілеї, адже лише така профспілка, якщо її визнано таким чином, може представляти відповідно робітників і власників і лише вона може укладати трудові угоди. Вступ до профспілки необов’язковий, і лише в цьому сенсі профспілкову організацію можна вважати вільною; бо профспілкові внески і деякі спеціальні збори обов’язкові для всіх, хто працює в цій галузі, і для робітників, і для власників, і обов’язковими для всіх є трудові угоди, укладені юридично визнаною профспілкою. Щоправда, офіційно було заявлено, що юридично визнана профспілка не виключає існування інших професійних об’єднань.

94. Корпорації складаються з представників профспілок робітників та власників тієї самої галузі та професії і, як справжні державні органи, керують і координують профспілки у справах, які стосуються всіх.

95. Страйки заборонені; якщо сторони не можуть дійти згоди, втручаються судові органи.

96. Неважко побачити переваги цього устрою, який був коротко описаний: мирна співпраця між класами, припинення діяльності соціалістичних організацій, посередницька дія спеціальних судових органів. Щоб не знехтувати нічим у справі такої важливості і дотримати суголосності з загальними засадами, які було викладено, а також з тим, що буде викладено далі, слід сказати, що не бракує тих, хто боїться, що Держава замінить собою вільну підприємницьку діяльність, замість того щоб обмежитися до конечної і достатньої допомоги та підтримки, що новий профспілково-корпоративний устрій набуде занадто бюрократичного і політичного характеру і що, попри згадані загальні переваги, він слугуватиме партикулярним політичним інтересам, а не закладенню кращого суспільного ладу.

97. Ми вважаємо, що аби досягти цієї найшляхетнішої мети, з правдивою і стабільною користю для загалу, насамперед і найбільше потрібне Боже благословення, а відтак – участь усіх людей доброї волі. Ще Ми вважаємо, як це обов’язково випливає з повищого, що самої цієї мети буде з тим більшою певністю досягнуто, чим ширшим буде внесок людей з технічним, професійним та соціальним досвідом, а також чим глибшим буде вплив католицьких засад та їх практичного застосування. Цього Ми сподіваємося не стільки з боку Католицької акції (яка не має за мету здійснювати суто профспілкову або політичну діяльність), як з боку тих Наших синів, що їх Католицька акція чудово виховує в дусі цих засад і готує до апостольства під проводом Церкви і у згоді з її навчанням, та з боку Церкви, яка також у згаданій царині, як і всюди там, де йдеться про питання моралі, не повинна забувати своє завдання оберігати і навчати, довірене їй Богом, чи нехтувати ним.

98. Те, що було тут сказано щодо віднови й удосконалення суспільного ладу, жодним чином не може бути здійснене без реформування звичаїв, як це чудово демонструє нам сама історія. Адже були часи, коли панував суспільний устрій, який, хоч і не був цілком досконалий і в кожному своєму аспекті бездоганний, та все ж до певної міри узгоджувався із засадами розуму, відповідно до умов і потреб тієї доби. Тепер устрій цей вже давно зник; і не тому, що з плином часу він не міг розвиватися, пристосовуватися до змінених обставин та потреб і певним чином зростати, а радше тому, що люди, погрузнувши в егоїзмі, відмовилися розширити, як би вони це мали зробити, рамки цього устрою, включаючи в нього дедалі більші маси суспільства, або ж, заведені на манівці хибним уявленням про свободу та іншими помилками і нетерпимі до будь-яких авторитетів, намагалися позбутися будь-яких обмежень.

99. Отож, після того, як Ми ще раз розглянули теперішній економічний устрій та його запеклого обвинувача, соціалізм, і дали одному та другому справедливу й відверту оцінку, залишається нам дійти до коренів численних лих і вказати найперший та найпотрібніший спосіб, як їм зарадити – тобто, реформування звичаїв.

III – ГЛИБОКІ ЗМІНИ В СУСПІЛЬСТВІ ПІСЛЯ ЛЕВА XIII

100. Зміни, яких зазнали економічний устрій та соціалізм від часів Лева XIII, справді надзвичайно глибокі. Насамперед усім очевидно, яких глибоких змін зазнали економічні умови. І ви знаєте, високодостойні Браття й улюблені Діти, що світлої пам’яті Попередник Наш у своїх енцикліці розглядав насамперед той економічний лад, коли економічна діяльність провадиться завдяки тому, що одні вносять капітал, а інші – працю, як він вдало висловився: ані капітал не може існувати без праці, ані праця — без капіталу (енц. Rerum novarum, № 15).

1 – Зміни економічного устрою

а) стосунки між капіталом та робітництвом

101. Отож Лев XIII усіма силами намагався пристосувати цей економічний устрій до справедливих засад; адже очевидно, що сам по собі устрій цей не заслуговує осуду. І справді, за своєю природою він не є згубним : але справедливий порядок порушується, коли капітал прив’язує до себе робітників, тобто клас пролетарів, з метою експлуатувати підприємства, а отже і всю економіку, на свій розсуд і для своїх інтересів, не зважаючи ні на людську гідність робітників, ні на суспільний характер економіки, ні на саму соціальну справедливість та спільне добро.

102. Щоправда, навіть нині він не є єдиним економічним устроєм, який діє всюди; існує ще інша форма, важлива за кількістю і потужністю, яка все ще охоплює великі маси людей, як, приміром, клас рільників, за якої більшість людей бездоганною і чесною працею здобуває собі засоби для життя. Тут теж є свої проблеми й труднощі, що їх згадує Наш Попередник у багатьох уступах своєї енцикліки, і Ми теж у цій енцикліці вже не раз про них говорили.

б) промисловий капіталізм

103. Одначе після енцикліки Лева XIII, в міру поширення індустріалізму в цілому світі, капіталістичний економічний устрій теж поширився повсюди, а навіть вторгся і проник у ті соціально-економічні царини, які перебували поза його засягом, і певним чином залишив на них свій відбиток.

104. Тому, закликаючи вивчати зміни, що їх зазнав капіталістичний економічний устрій після доби Лева XIII, Ми дбаємо не лише про добро тих, хто мешкає в країнах, де панує капітал та промисловість, але й про добро всього людського роду.

в) концентрація багатства

105. І насамперед найбільше разить очі те, що в наш час відбувається не лише концентрація багатства, а й нагромаджується величезна влада в руках небагатьох людей, які здійснюють деспотичну диктатуру над економікою, і часто це навіть не власники, а лиш управителі та адміністратори капіталу, яким вони, одначе, розпоряджаються на свій власний розсуд.

106. Влада ця стає ще більш деспотичною в руках тих, хто має гроші і розпоряджається ними, позичає їх і дає під відсоток, а тому люди ці розподіляють, так би мовити, саму кров, якою живиться організм економіки, і керують, сказати б, самою душею економіки, бо проти їх волі ніхто не може навіть дихнути.

107. Така концентрація сил і влади, яка є характерною рисою сучасної економіки, є природним наслідком тієї нестримної свободи конкуренції, яка дає змогу виживати лише найсильнішим, тобто, часто-густо, тим, хто найбільш непримиренний в боротьбі і найменш схильний слухати голос сумління.

108. Своєю чергою, сама концентрація багатств і влади породжує три різновиди боротьби за панування: спершу боротьба йде за економічну вищість; потім відбувається запекле змагання за заволодіння політичною владою, щоб використати її вплив і силу для потреб економічного суперництва; і врешті борються між собою самі Держави не лише тому, що вони використовують свої сили і політичну владу, щоб здобути економічну вигоду для своїх громадян, але й тому, що вони застосовують економічну силу і владу, щоб розв’язати політичні суперечки, що виникають між різними націями.

г) згубні наслідки

109. Остаточні наслідки індивідуалістичного духу в економічному житті ви самі, високодостойні Браття й улюблені Діти, бачите і вболіваєте через них; вільна конкуренція сама себе знищила; вільний ринок замінила економічна гегемонія; після нестримного прагнення розкоші прийшла шалена жага панування; і таким чином вся економіка стала жахливо безжалісною, невблаганною і жорстокою. До цього додається серйозна шкода, що випливає з прикрого плутання функцій та обов’язків, властивих державній владі, з функціями самої економіки: до найважливіших з них належить приниження гідності Держави, яка слугує слухняним знаряддям для людських пристрастей та амбіцій, тоді як вона повинна залишатися верховним арбітром, вільним від будь-яких упереджень щодо сторін, який дбає лише про загальне добро та справедливість. Стосовно міжнародних стосунків, з того ж джерела випливає подвійна течія: з одного боку, економічний націоналізм, а навіть імперіалізм; з іншого боку, не менш прикрий і мерзенний банківський інтернаціоналізм або міжнародний грошовий інтернаціоналізм, для якого батьківщина там, де добре.

д) як цьому зарадити

110. Спосіб зарадити цій закоренілій недузі Ми вже вказали в другій частині цієї енцикліки, де цю тему розглянуто в доктринальному аспекті; тут достатньо буде нагадати суть Нашого навчання. Оскільки сучасний економічний устрій заснований саме на капіталі та праці, повинні визнаватися і практикуватися засади здорового глузду, тобто християнської соціальної філософії, які стосуються двох повищих елементів та їх відносин. Щоб уникнути крайнощів індивідуалізму, з одного боку, та соціалізму, з іншого, потрібно насамперед неупереджено взяти до уваги подвійну, індивідуальну та соціальну, природу, властиву як капіталові чи власності, так і праці. Тому стосунки між одним і другим повинні регулюватися у строгій відповідності до законів справедливості, яка ґрунтується на християнській любові. Треба, щоб вільна конкуренція, обмежена до розсудливих і справедливих масштабів, а особливо економічна могутність, були фактично підпорядковані державній владі у тому, що становить компетенцію останньої. І, врешті, інституції народів повинні пристосовувати все життя суспільства до вимог загального добра, тобто до вимог законів соціальної справедливості; обов’язковим наслідком цього буде те, що такий важливий сектор суспільного життя, яким є економічна діяльність, своєю чергою, набуде здорового і зрівноваженого порядку.

2 – Перетворення соціалізму

111. Не менш глибокими, ніж зміни економічного устрою, є зміни, яких з часів Лева XIII зазнав соціалізм, що з ним з особливою ревністю боровся Наш Попередник. Адже тоді він справді міг вважатися цілісним і відстоював чіткі доктринальні засади, які утворювали певну систему; тепер же він розділився на два головні табори, між якими нема згоди і які вороже налаштовані один до одного, проте жоден з цих двох таборів не відходить від того, що становить суть соціалізму і суперечить християнській вірі.

а) агресивний соціалізм або комунізм

112. Одна з течій соціалізму зазнала тих самих змін, про які Ми говорили стосовно капіталістичної економіки, і скотилася до комунізму; вона проповідує і переслідує дві мети, тепер вже не ховаючись, а неприховано та чітко, і вживаючи всіх засобів включно з насильницькими: запеклу класову боротьбу і абсолютну ліквідацію приватної власності. І у змаганні до цих двох мет вона не нехтує нічим і не має пошани ні до чого; там, де вона захопила владу, показує себе настільки жорстокою і дикою, що це здається чимсь неймовірним і страхітливим. Це доводять жахливі кровопролиття і руйнування, що їх вона спричинила на великих теренах Східної Європи та Азії. Врешті вона є непримиренним ворогом святої Церкви і самого Бога, що, на жаль, доводять всім відомі факти. Тому добрих і вірних дітей Церкви нема потреби остерігати проти безбожної і несправедливої природи комунізму. Проте не можемо без глибокого болю бачити неуважність і байдужість тих, хто не надає ваги цій неминучій небезпеці і з пасивною млявістю дозволяє, щоб повсюди поширювались ці помилки, які через кровопролиття і насильство можуть привести до загибелі ціле суспільство. Але особливо треба засуджувати тих, хто не дбає про те, щоб змінити обставини і покласти край тому станові речей, який доводить до відчаю душі народів і таким чином готує шлях переворотові та розвалові суспільства.

б) поміркований соціалізм

113. Більш поміркованою є друга течія, яка зберегла назву «соціалізм»; вона не лише проповідує відмову від насильства, але й, не зрікаючись цілковито класової боротьби та скасування приватної власності, принаймні пом’якшує і обмежує їх. Можна сказати, що соціалізм, наляканий своїми власними засадами і тими висновками, які робить з них комунізм, схиляється і певним чином наближається до тих істин, що їх споконвіку урочисто навчала християнська традиція; тож не можна заперечувати, що його вимоги іноді дуже близько підходять до вимог, що їх слушно висувають християнські реформатори суспільства.

в) класова боротьба

114. Класова боротьба, якщо виключити з неї взаємну ворожість та ненависть, поступово перетворюється у чесну суперечку, в основі якої лежать пошуки справедливості; суперечка ця не є, звісно, тим щасливим соціальним миром, про який всі мріють, але може і повинна стати вихідною точкою для досягнення взаємного співробітництва класів. Війна, оголошена приватній власності, теж дедалі більше заспокоюється і обмежується настільки, що врешті об’єктом боротьби стає вже не сама власність на засоби виробництва, а певна гегемонія в суспільстві, присвоєна і узурпована власниками проти будь-якого права. Адже таке верховенство повинно належати не прошаркові власників, а публічній владі. Якщо так станеться, можна сподіватися, що постулати поміркованого соціалізму перестануть відрізнятися від переконань і вимог тих, хто на основі християнських засад намагається реформувати людське суспільство. Адже справді, цілком розсудливо думати, що існують певні категорії дібр, які можуть бути у власності лише державної влади, бо вони мають таку економічну силу, яку не можна залишати в руках приватних громадян, не піддаючи небезпеці добробут загалу.

115. Ці справедливі вимоги та прагнення не містять нічого такого, що суперечило б католицькій істині, і вони зовсім не є чимось притаманним лише соціалізмові. А отже, ті люди, які прагнуть лише цього, не мають підстав називати це соціалізмом.

116. Проте не варто вважати, що ті течії чи групи соціалістів, які не є комуністами, сильно змінили свої переконання, в теорії чи на практиці. Ні, тому що вони здебільшого не відмовляються ні від класової боротьби, ні від скасування власності, а лиш хочуть їх здійснення у більш поміркованому вигляді. Супроти цього пом’якшення і певного обмеження їхніх хибних засад у декого виникає сумнів: чи часом не можна також засади християнської істини певною мірою пом’якшити чи обмежити, щоб піти назустріч соціалізмові і зустрітися з ним десь на половині шляху. Дехто живить марну надію привабити таким чином соціалістів на наш бік. Ми вважаємо цю надію марною. Бо ті, хто прагне бути апостолом серед соціалістів, повинні відкрито і щиро визнати християнську істину у її повноті та непорушності і в жодному разі не потурати помилкам. Адже, якщо вони справді хочуть бути вісниками Євангелія, вони повинні насамперед намагатися показати соціалістам, що їхні вимоги, у тому що є в них слушне, можна набагато ґрунтовніше обстоювати на засадах християнської віри і набагато дієвіше поширювати силою християнського милосердя.

г) соціалізм і християнство

117. Але що казати в тому разі, якщо соціалізм справді настільки виправиться і пом’якшиться стосовно класової боротьби та приватної власності, що йому не можна буде нічим дорікнути у цих питаннях? Хіба цим він відмовиться від своїх засад, від своєї природи, супротивної християнській релігії? Щодо цього чимало людей вагається. Немало є й католиків, які, добре знаючи, що християнських засад не можна ані полишити, ані скасувати, звертають свій погляд до нашого Святого Престолу і з неспокоєм питають, чи, на наш розсуд, соціалізм цей настільки відступив від своїх помилок, що його можна прийняти і певним чином охрестити без шкоди для християнських засад. Отож, щоби задовольнити, виявляючи Нашу батьківську турботу, ці бажання, Ми проголошуємо, що соціалізм, чи то як вчення, чи як історичний факт, чи як «суспільний рух», якщо справді залишається соціалізмом, навіть якщо він поступиться перед істиною та справедливістю у згаданих питаннях, не може узгоджуватися з навчанням католицької Церкви. Адже його концепція суспільства глибоко суперечить християнській істині.

118. Згідно з християнською доктриною, мета, задля якої людина, обдарована суспільною природою, перебуває на землі, полягає в тому, щоб вона, живучи у суспільстві і підкоряючись громадській владі, встановленій Богом (див. Рим 13,1), плекала і якнайповніше розвивала свої здібності на хвалу і славу Творця; і, вірно виконуючи обов’язки своєї професії чи покликання, якими б вони не були, досягла дочасного щастя, здобуваючи водночас вічне блаженство. Соціалізм навпаки, не усвідомлюючи цієї найвищої мети людини і суспільства або нехтуючи нею, припускає, що людська спільнота виникає виключно задля матеріального добробуту.

119. Адже з того, що належний поділ праці забезпечує успіх виробництва більшою мірою, ніж розрізнені зусилля окремих осіб, соціалісти висновують, що економічна діяльність, у якій вони вбачають лише матеріальну мету, повинна обов’язково здійснюватися суспільно. І з цієї потреби, на їх думку, випливає, що у тому, що стосується виробництва, люди змушені повністю підпорядковуватися суспільству; а володіння більшою кількістю багатств, яке може покращити зручність життя, ставиться настільки високо, що йому мають поступитися місцем найвищі людські блага, зокрема свобода, які повинні приноситися в жертву вимогам ефективнішого виробництва. Вони вважають, що шкода, якої завдає людській гідності цей «усуспільнений» устрій виробництва, буде значною мірою компенсована великою кількістю матеріальних дібр, що їх індивіди здобудуть і зможуть вживати для збільшення зручності життя відповідно до їх уподобань. Отже, в розумінні соціалізму неможливо уявити собі існування суспільства без надмірного примусу, а з іншого боку, воно залишене на поталу сваволі, адже йому бракує справжнього суспільного авторитету; бо такий авторитет не ґрунтується на дочасних, матеріальних перевагах, а може походити лише від Бога Творця і остаточної мети всіх речей (енц. Diuturnum від 9 червня 1881 року).

120. Навіть якщо соціалізм, як і всі помилкові вчення, містить у собі якусь частку істини (чого, зрештою, ніколи не заперечували Верховні Понтифіки), однаково він ґрунтується на своєму уявленні про людське суспільство, яке суперечить правдивому християнству. Отож, релігійний або християнський соціалізм – це термін, який містить внутрішню суперечність: ніхто не може бути добрим католиком і водночас правдивим соціалістом.

121. Усі ці істини, про які Ми нагадуємо і які урочисто підтверджуємо Нашим авторитетом, потрібно також застосовувати до цілком нової форми чи видозміни соціалізму, про яку поки що насправді відомо мало, але яка тепер поширюється серед багатьох груп соціалістів. Найбільшу увагу соціалізм цей приділяє впливові на душі та мораль; прибравши позірно дружньої постави, він насамперед спокушає ніжні дитячі душі, щоб залучити їх на свій бік, але поширюється і на багатьох дорослих людей, маючи за мету виховати «соціалістичну людину», яку прагне зробити основою людського суспільства, сформованого на засадах соціалізму.

122. У Нашій енцикліці Divini illius Magistri Ми розлого пояснили, на яких засадах базується і які завдання ставить собі християнське виховання (енц. Divini illius Magistri від 31 грудня 1929 року), і те, що завдання і методи соціалістичного виховання цілковито суперечать цим засадам, є настільки ясним і очевидним, що більше говорити про це не потрібно. Але схоже, що ті, хто не дбає про те, щоб вчинити цьому рішучий і сміливий опір з огляду на поважність становища, не усвідомлюють серйозності і небезпечності загрози, що її несе зі собою соціалізм, легковажачи нею. Тож Нашим пастирським обов’язком є остерегти цих людей від вельми серйозної та неминучої біди і нагадати їм, що хоч батьком цього виховного соціалізму є лібералізм, спадкоємцем його є і буде більшовизм.

д) перехід католиків на бік соціалізму

123. З цього, високодостойні Браття, ви можете зрозуміти, з яким болем Ми дивимося на те, що, зокрема в деяких країнах, чимало Наших дітей – хоч Ми не можемо повірити, що вони цілковито зреклися правдивої віри і доброї волі – покинули табір Церкви, щоб перейти до лав соціалізму. Одні відкрито оголосили себе соціалістами і сповідують його вчення; інші через байдужість, або майже мимоволі, вступили в асоціації, які називають себе соціалістичними або фактично такими є.

124. З батьківською турботою Ми розмірковуємо і намагаємося зрозуміти, як вони могли зійти на такі манівці, і чуємо, як багато хто з них відповідають Нам, виправдовуючи такий свій вчинок: Церква і ті, хто засвідчує їй свою вірність, стоять по боці багатих, нехтуючи робітництвом і жодним чином не дбаючи про нього; тому, щоб потурбуватися про свої інтереси, вони були змушені вступити до лав соціалістів.

125. І це, безперечно, річ варта жалю, високодостойні Браття, що були і все ще є люди, які, називаючи себе католиками, забули найвищий закон справедливості і милосердя, який не лише приписує нам давати кожному те, що йому належить, але й допомагати нашим убогим братам, як самому Христові (Посл. Як, р. 2); а що є ще серйознішим переступом, вони, прагнучи більшого прибутку, не бояться утискати трудівників. А дехто навіть користується самою релігією як ширмою для своїх несправедливих утисків, намагаючись уникнути виконання цілком слушних вимог робітників. Ми ніколи не перестанемо засуджувати таку поведінку; адже саме вони є причиною того, що Церква, зовсім не заслуговуючи на це, зазнала лихої слави і була звинувачена в тому, що вона стоїть по боці багатіїв і не має жодного милосердя до страждань тих, хто не дістав своєї частки матеріальних благ у цьому житті. Але ціла історія Церкви доводить, що слава ця і ці звинувачення незаслужені і несправедливі; і сама ця енцикліка, річницю якої ми відзначаємо, є найчудовішим доказом величезної несправедливості подібних образ і наклепів, що їх зводять на Церкву та її вчення.

е) батьківський заклик повернутися

126. Але хоч образи ці вражають Нас глибоко в батьківське серце, Ми далекі від того, щоб відректися від цих Наших дітей, попри те, що вони перебувають у помилці і віддалилися від істини та спасіння. Натомість Ми палко і з глибокою турботливістю закликаємо їх повернутися у лоно матері- Церкви. І хай Бог зробить так, щоб вони прислухалися до Нашого голосу! Хай повернуться туди, звідки пішли, тобто до дому Отця, і хай залишаються там, де їх місце, тобто у лавах тих, хто слідує навчанню Лева XIII, про яке Ми тепер урочисто нагадуємо, нехай намагаються здійснити оновлення суспільства в дусі Церкви, повернувши йому соціальну справедливість і милосердя. І хай вони переконаються, що не зможуть ніколи знайти деінде більшого щастя на цій землі, якщо не біля Того, Хто заради любові до нас «став бідним, бувши багатим, щоб ми його вбожеством розбагатіли» (2 Кор 8,9), хто був убогий і трудився з самої своєї юності, хто прикликає до себе всіх втомлених і обтяжених, щоб дати їм цілковите полегшення в любові свого Серця (Мт 11,28); і хто, врешті, не зважаючи на особу, зажадає більше від тих, кому було довірено більше (див. Лк 12,48), і віддасть кожному згідно з його ділами (Мт 16,27).

3 – Оновлення звичаїв

127. Але якщо розглянути цю справу ретельніше і глибше, то виразно видно, що цьому бажаному суспільному оновленню повинно передувати внутрішнє оновлення християнського духу, від якого, на жаль, відмовилося багато з тих, хто заопікується справами економіки; інакше всі зусилля пропадуть даремно, якщо споруджувати будівлю не на скелі, а на рухомому піску (див. Мт 7,24).

128. Отож Ми, високодостойні Браття й улюблені Діти, розглянули нинішній економічний устрій і побачили у ньому надзвичайно великі вади. Відтак Ми дослідили комунізм та соціалізм у всіх їх формах, включно з більш поміркованими, і виявили, що вони дуже далекі від навчання Євангелія.

129. Якщо вжити слова Нашого Попередника, якщо на лиха світу є ліки, ними є саме поворот до християнського життя і звичаїв (енц. Rerum novarum, № 22). Вже тільки це може відірвати очі людей від минущих речей цього світу, в які вони занурені, і піднести їх до неба; тільки це може дати дієвий засіб проти надмірної турботи про тлінні блага, яка є джерелом всіх гріхів. І хто заперечить, що саме в таких ліках людське суспільство відчуває найбільшу потребу?

а) головна вада нинішнього устрою: спустошення душ

130. Нині усіх непокоять майже виключно дочасні потрясіння, кровопролиття і катастрофи. Але якщо подивитись на світ християнським поглядом, як це годиться, то чим здадуться всі ці лиха порівняно із занепадом душ? І все ж без жодного сумніву можна сказати, що нинішній розвиток соціально-економічного життя ставить дуже багато людей перед надзвичайно серйозними перешкодами у дбанні про найважливішу справу з усіх, тобто про справу власного вічного спасіння.

131. Оскільки Пастирем і Опікуном цих незліченних овечок наставив Нас Князь Пастирів, який відкупив їх своєю кров’ю, Ми не можемо байдуже споглядати цю надзвичайну небезпеку; навпаки, пам’ятаючи про свою пастирську місію, Ми з батьківською турботою весь час розмірковуємо над тим, яким чином надати їм допомогу, і залучаємо до цієї справи також невтомні зусилля інших, які працюють для неї задля справедливості і милосердя. Адже яка користь буде людям, якщо мудрішим вжитком благ вони зможуть купити собі цілий світ, якщо потім занапастять власну душу? (див. Мт, 16,26). Яка користь буде з того, щоб навчати їх слушних засад економіки, якщо потім вони піддадуться нестримній жадобі і дрібничковому самолюбству настільки, що навіть чуючи Господні накази, вони так не робитимуть! (див. Суд 2,17).

б) причини духовного занепаду

132. Такий відхід соціально-економічного життя від християнського закону і відступництво багатьох робітників від католицької віри, яке є його плодом, кореняться у безладних пристрастях душі, що є сумним наслідком первородного гріха, який знищив чудову рівновагу людських властивостей; адже людина, яка перебуває у полоні гріховних жадань, вельми схильна до того, щоб надавати перевагу минущим благам цього світу над вічними благами небес. Це породжує ненаситну спрагу дочасних багатств і благ, яка у всі часи штовхала людей переступати закони Божі і топтати права ближнього, а нині, завдяки сучасному економічному устрою, зваблює людську слабкість ще численнішими спокусами. А оскільки нестабільність економічного життя, а особливо його устрою, потребує великих і безперервних зусиль всіх його учасників, у декого з них настільки зачерствіло сумління, що вони вважають, що їм дозволено збільшувати свої прибутки будь-яким способом і за будь-яку ціну захищати нагромаджені з такими зусиллями багатства від неочікуваних поворотів долі. Неконтрольований ринок відкриває перед усіма шлях до легких прибутків, і чимало людей воліють займатися купівлею і продажем товарів, але, прагнучи виключно швидких і легких заробітків, спекулюють ними, так часто піднімаючи або знижуючи ціни залежно від своїх примх і жадібності, що зводять нанівець усі розсудливі розрахунки виробників. Були прийняті юридичні розпорядження, спрямовані на те, щоби сприяти кооперації капіталів, які розподіляють відповідальність і обмежують ризик, даючи таким чином привід для найбільш гідної осуду сваволі; адже зрозуміло, що послаблення обов’язку звітуватися зменшує почуття відповідальності, і під прикриттям «товариства з обмеженою відповідальністю» чиняться найгірші обмани і шахрайства, а керівники цих економічних товариств, забувши про свої обов’язки, нерідко порушують права тих, чиїми заощадженнями їм було доручено управляти. Насамкінець не можна також не засудити тих ошуканців, які, не дбаючи про корисність своєї діяльності, не вагаються спекулювати на людських пристрастях, аби потім скористатися цим собі на зиск.

133. Цим таким значним вадам можна було зарадити чи радше запобігти лише суворою моральною дисципліною, за якою мала суворо стежити державна влада. Але, на жаль, цього не було. Адже новий економічний устрій виник саме тоді, коли в умах багатьох людей оселилися постулати раціоналізму і пустили там корені, а невдовзі виникла економічна наука, відділена від морального закону; внаслідок цього ніщо вже не стримувало людських пристрастей. Дедалі більше ставало тих, хто ні про що інше не дбав, а лиш про збільшення будь-яким коштом своїх багатств, шукаючи у всьому і всюди свої власні інтереси, і людей цих не мучило сумління навіть супроти найповажніших злочинів проти інших. Перші з тих, хто ступив на ту розлогу дорогу, що веде до загибелі (див. Мт 7,13), мали чимало послідовників, що наслідували їх ганебну поведінку – вони приваблювали їх своєю позірною успішністю, незвичною пишнотою своїх багатств, висміюванням чужих докорів сумління та знищенням своїх менш сміливих конкурентів.

134. І коли таким чином очільники економіки зійшли з правильного шляху, цілком природно, що також робітничі маси стали падати в те саме провалля, тим паче, що багато керівників підприємств експлуатували своїх робітників, мов прості машини, не дбаючи про їхні душі і взагалі не дбаючи про духовні інтереси. І справді, страшно навіть подумати про ту величезну небезпеку, якій піддається на сучасних фабриках моральність робітників (особливо молодих) і доброчесність дівчат та жінок, про ті утруднення, що їх теперішній економічний устрій, а особливо геть незадовільні умови проживання, часто завдає єдності сім’ї та приватності родинного життя, про труднощі належним чином святкувати празники, про всезагальне послаблення того правдиво християнського чуття, завдяки якому навіть неосвічені і грубі люди могли підноситися до високих ідеалів і яке тепер замінила єдина турбота про те, щоб хоч якось забезпечити свої щоденні потреби. Таким чином фізична праця, яку божественне Провидіння вже після первородного гріха встановило як практикування добра як для тіла, так і для душі, перетворюється на знаряддя зла: фабрики ушляхетнюють неживу матерію, а людей натомість нівечать і принижують.

4 – Як цьому зарадити

а) християнізація економічного життя

135. Такому гіркому нищенню душ, яке, триваючи далі, зводитиме нанівець будь-які зусилля з оздоровлення суспільства, можна зарадити лише відвертим і щирим поверненням людей до євангельського вчення, тобто до приписів Того, Хто єдиний має слова життя вічного (див. Йо 6,68), а отже такі слова, що навіть небо й земля перейдуть, але слова ці не перейдуть (див. Мт 24,35). Усі фахівці з соціальних проблем палко прагнуть того, що вони називають досконалою «раціоналізацією» економічного життя, щоб повернути йому здоровий і справедливий устрій. Але устрій цей, якого й Ми палко бажаємо і всіма засобами йому сприяємо, буде неповним і недосконалим, якщо всі форми людської діяльності не узгоджуватимуться між собою і не змагатимуть до того, щоб, наскільки це можливо для людини, досягти чудової єдності з божественним планом; можна сказати, що це той досконалий устрій, що його проголошує Церква і вимагає сам здоровий глузд: тобто, щоби всі речі були спрямовані до Бога як до першої і остаточної мети будь-якої діяльності у створеному світі, і щоби всі створені речі розглядали як прості знаряддя, які вживають для того, аби досягти цієї найвищої мети.

136. Також не варто вважати, що через це професії, які дають прибуток, менш шановані і суперечать людській гідності. Навпаки, ми з шанобою вчимося впізнавати у них виразну волю Творця, який послав людину на землю, щоб вона її обробляла і користувалась нею для задоволення своїх численних потреб. Не заборонено також тим, хто займається виробництвом, справедливим і слушним чином помножувати свої дібра; Церква навіть навчає, що той, хто служить спільноті і збагачує її, побільшуючи дібра цієї спільноти, сам стає багатшим, відповідно до свого стану, аби лиш все це робилося з належною пошаною до Божого закону і без шкоди для прав інших та вживалося відповідно до правил віри і здорового глузду.

137. Якщо цих норм будуть дотримуватись всі, повсюди і завжди, тоді не лише виробництво і набуття дібр, але й їх вживання, яке тепер часто здійснюється вельми безладно, повернуться у межі справедливості та слушного розподілу. Таким чином огидній жадобі і змаганню до наживи, що є ганьбою і великим гріхом нашого часу, буде реально протиставлено правило, водночас дієве і поблажливе, християнської поміркованості, згідно з яким людина повинна насамперед прагнути царства Божого і Божої справедливості, а дочасні блага, відповідно до твердої Божої обітниці, їй докладуться настільки, наскільки вона їх потребуватиме (див. Мт 6,33).

б) закон любові

138. Щоб цілковито запевнити успіх цих реформ, до закону справедливості треба додати закон любові, що є зв’язок досконалості (Кол 3,14). Як помиляються ці необачні реформатори, які дбають лише про дотримання справедливості, і то лише взаємної справедливості, гордовито відкидаючи участь любові! Звісно, любов не можна ставити на місце справедливості, яка має чинитися обов’язково і в якій відмовляти незаконно. Але навіть якщо припустити, що кожен отримав те, що йому за правом належить, завжди залишається ще дуже великий простір для любові. Адже сама справедливість, навіть якщо дотримуватись її дуже ретельно, може усунути причини соціальних конфліктів, але не може об’єднати серця і згуртувати волю.

139. Головною опорою інституцій, створених для зміцнення миру і сприяння взаємодопомозі між людьми, якими б досконалими вони не здавалися, є міцні взаємні зв’язки, які згуртовують їх членів між собою; а коли цього нема, як це часто бачимо на досвіді, не допоможуть навіть найкращі приписи. Домогтися правдивого порозуміння між усіма задля того самого спільного добра можна лише тоді, якщо всі люди в суспільстві відчують, що вони належать до єдиної великої родини і є дітьми того самого небесного Отця, а навіть єдиним тілом у Христі, бо один одному члени (Рим 12,0) і як страждає один член, страждають усі з ним члени (1 Кор 12,26). Лише тоді багатії та інші очільники відкинуть колишню свою холодність до своїх убогіших братів, замінивши її на тепле і діяльне почуття; вони сприйматимуть їхні слушні вимоги з приязню і відкритим серцем, а за потреби навіть вибачать від щирого серця їхні помилки і провини. А робітники, зі свого боку, щиро відкинувши будь-які почуття ненависті та заздрощів, що їх так хитро використовують прихильники класової боротьби, не лише не зневажатимуть місце, що його їм призначило божественне Провидіння в людському суспільстві, а навіть вельми цінуватимуть його, бо добре знатимуть, що вони з великим пожитком і честю докладаються, кожен відповідно до свого стану і посади, до загального добра, чим ще краще наслідують приклад Того, Хто, будучи Богом, захотів стати на землі ремісником і видавати себе за сина ремісника.

в) складність цієї справи

140. Сподіваємося, що з цієї нової хвилі євангельського духу у світі, який є духом християнської поміркованості та всезагальної любові, постане це повне і таке бажане оновлення людського суспільства в Христі і той мир у Христі в царстві Христовому, якому з самого початку Нашого Понтифікату Ми мали намір присвятити всі Наші зусилля і Нашу пастирську турботу (див. енц. Ubi arcano від 23 грудня 1922 року). І ви теж, високодостойні Браття, які разом з Нами за велінням Святого Духа керуєте Божою Церквою (див. Ді 20,28), ненастанно працюєте з такою гідною похвали ревністю задля цієї ж мети, як найважливішої і найпотрібнішої тепер справи, у всіх частинах світу, включно з священними місіями поміж невірних. Тож вам належить заслужена похвала, а разом з вами і всім тим, чи то священнослужителям, чи мирянам, яких Ми з радістю бачимо щодня поруч з вами як справжніх помічників у здійсненні цієї великої справи. Мусимо згадати улюблених дітей Наших, членів Католицької акції, які з особливою ревністю працюють разом з Нами в суспільній царині, адже робота ця є правом і обов’язком Церкви, згідно з самою Божою волею. І Ми палко закликаємо в Господі усіх не облишати своїх зусиль, не лякатися труднощів, а зростати щоденно у силі та відвазі (див. Втор 31,7). Важким, звичайно, є завдання, яке Ми перед ними ставимо, адже добре відомо, що і з одного боку, і з іншого, як серед вищих, так і нижчих класів суспільства на шляху стоятимуть численні перепони та труднощі; але через це не варто занепадати духом і відмовлятися від своєї мети. Християнам властиво сміливо йти назустріч запеклій битві; витримувати важкі труди властиво тим, хто, як добрі воїни Христові, слідує за ним впритул (див. 2 Тим 2,3).

141. Отже, покладаючись на всесильну поміч Того, Хто хоче, щоб усі люди спаслися (див. 1 Тим 2,4), Ми всіма силами намагаємося допомогти тим нещасливим душам, далеким від Бога, і, відриваючи їх від дочасних турбот, в яких вони заплутались, навчаємо їх довірливо звернути свої бажання до речей вічних. Іноді цього легше домогтися, ніж можна би сподіватися на перший погляд; адже якщо навіть в глибині душі людини, найбільш зараженої злом, ховаються, немов іскра під попелом, дивовижні духовні сили, які безсумнівно свідчать про те, що душа її за своєю природою християнська, то тим паче є вони серцях багатьох інших, які впали у помилку через незнання або через зовнішні обставини.

142. Зрештою, деякі втішні ознаки суспільного оновлення відчуваються вже у самих лавах робітництва, серед якого Ми з великою радістю бачимо також численні групи молодих католиків, які слухняно підкоряються натхненню божественної благодаті й з неймовірною ревністю намагаються залучити до Христа своїх товаришів. Не меншої похвали заслуговують й очільники робітничих організацій, які, відклавши власні інтереси і дбаючи єдино про добро своїх товаришів, намагаються розсудливо підтримувати їх слушні вимоги і узгоджувати їх з добром всього трудового колективу, і жодна перепона не може відвернути їх від цього шляхетного завдання. Ми навіть бачимо велику кількість молодих людей, яким судилося, чи то через їх здібності, чи через багатство, зайняти невдовзі важливе місце серед очільників суспільства і які інтенсивно віддаються вивченню соціальних проблем, даючи втішну надію, що одного дня вони повністю віддадуться справі суспільного оновлення.

г) яким шляхом треба йти

143. Теперішні умови, високодостойні Браття, вказують нам, яким шляхом треба йти. Як і в інші епохи в історії Церкви, ми повинні боротися зі світом, який великою мірою знову впав у поганство. Щоб знов привести до Христа різні категорії людей, які його відкинули, треба насамперед вибрати серед них і виховати помічників Церкви, які б добре розуміли їх спосіб мислення та бажання і вміли промовляти до їхніх сердець з почуттям братньої любові. Перші апостоли серед робітників повинні бути робітниками, а серед промисловців та торговців – промисловцями і торговцями.

144. Насамперед Вам, високодостойні Браття, і вашому духовенству належить старанно шукати, обачно вибирати, належно виховувати і навчати ці лави апостолів-мирян, як з-серед робітництва, так і з-поміж власників. Нелегке завдання, безперечно, стоїть перед священиками, і щоб виконати його, усі ті, на кого Церква покладає сподівання, повинні готуватися до нього, ретельно вивчаючи суспільні проблеми. Але насамперед треба, щоб ті з Вас, хто особливо віддається цьому служінню, показали, що Ви маєте настільки вигострене чуття справедливості, що можете мужньо і стійко дати відсіч будь-яким надмірним вимогам і несправедливим вчинкам; Ви повинні відзначатися обачністю і розважливістю, тримаючись далеко від крайнощів; але особливо потрібно, щоб Ви глибоко прониклися Христовою любов’ю, яка єдина може силою і м’якістю схиляти серця і волю людей до підкорення законам справедливості і слушності. Шлях цей вже не раз приводив до успіху, і тому тепер потрібно йти ним бадьоро і без вагань.

145. Що ж стосується любих дітей Наших, вибраних для такого великого діла, Ми палко їх закликаємо в Господі цілковито присвятитися вихованню довірених їм душ; і у виконанні цього найвищою мірою священичого і апостольського завдання нехай вони користуються всіма найдієвішими засобами християнського виховання, такими як навчання молоді, заснування християнських товариств, створення дослідницьких груп для поглиблення знань в дусі віри. Але найбільшу користь і пожиток для добра їхніх учнів може дати той дорогоцінний засіб індивідуального і суспільного оновлення, на який Ми вказали в енцикліці Mens Nostra, тобто духовні вправи або реколекції. У тій енцикліці Ми виразно назвали і палко рекомендували, поруч з духовними вправами для всіх мирян, також реколекції, які дадуть особливий пожиток робітникам (енц. Mens Nostra від 20 грудня 1929 року). Адже у цій школі духу не лише виховуються найкращі християни, але й готуються правдиві апостоли для будь-яких життєвих ситуацій, запалюючись від полум’я Серця Ісуса Христа. З цієї школи, як Апостоли Тайної Вечері в Єрусалимі, вийдуть люди надзвичайно сильної віри, незламної стійкості у переслідуваннях, які з палкою ревністю дбатимуть єдино про поширення по всіх усюдах царства Христового.

146.Поза сумнівом, у наш час більш, ніж будь-коли, потрібні такі доблесні воїни Христові, які докладатимуть усіх сил, щоб уберегти людський рід від страхітливої катастрофи, яка неминуче його чекає, якщо, у зневазі до навчання Євангелія, буде дозволено, щоб переміг такий устрій, за якого зневжатимуться закони природи, як і закони Божі. Христова Церква, споруджена на непорушному камені, не має причини боятися за себе, добре знаючи, що пекельні ворота ніколи її не подолають (див. Мт 16,18); вона впевнена, як доводить досвід багатьох століть, що навіть з найлютішої бурі вона вийде ще сильнішою і славнішою новими звершеннями. Але її материнське серце не може не зворушуватися супроти безлічі кривд, що їх ці бурі завдають тисячам людей, а особливо супроти величезної духовної шкоди, які вони приносять, спустошуючи чимало душ, відкуплених Христовою кров’ю.

147. Отож потрібно вживати всіх засобів, щоб вирвати людське суспільство з такої великої біди. Саме до цього повинні змагати наші труди, цього повинні прагнути наші старання і наші безперервні й палкі молитви до Бога. Бо завдяки допомозі божественної благодаті, в наших руках перебуває доля людського роду.

148. Тож не дозвольмо, високодостойні Браття й улюблені Діти, щоб діти цього світу виявилися по-своєму кмітливішими від нас, які завдяки божественній доброті є дітьми світла (див. Лк 16,8). Адже ми бачимо, з якою дивовижною проникливістю вони намагаються вибрати собі діяльних помічників і виховати їх так, щоб вони дедалі ширше розповсюджували їхні помилки серед усіх верств населення повсюди у світі. А коли вони наміряються виступити проти Христової Церкви, бачимо, як стихають серед них внутрішні суперечки, і вони творять немов одностайне військо, щоб єдністю сил домогтися спільної мети.

д) заохота до єдності і співпраці

149. Усім відомо, безперечно, скільки великих справ творить повсюди невтомна ревність католиків, як у царині соціально-економічній, так і в царині освіти та релігійного життя. Але ця подиву гідна і наполеглива діяльність нерідко тратить частину своєї ефективності через занадто велике розпорошення сил. Тож хай об’єднаються всі люди доброї волі, які під проводом пастирів Церкви хочуть провадити цю добру і мирну Христову битву; і всі, під проводом Церкви і відповідно до її навчання, залежно від уподобань, сил і становища кожного, нехай намагаються зробити якийсь свій внесок в ту християнську віднову суспільства, яку накреслив Лев XIII у своїй безсмертній енцикліці Rerum novarum; дбаючи не про себе і свої потреби, а про потреби Ісуса Христа (див. Флп 2,21); не намагаючись нав’язати свої ідеї, якими б чудовими і доречними вони не здавалися, а виявляючи готовність зректися їх задля загального добра, щоб у всьому і повсюди панував і володарював Христос, якому благословення і честь, і слава, і влада на віки вічні (див. Од 5,13).

Кінцеве благословення

150. А щоби так щасливо сталося, з батьківською любов’ю уділяємо усім Вам, високодостойні Браття і улюблені Діти, що належите до величезної католицької родини, довіреної Нам, але з особливим почуттям Нашого серця до робітників і всіх, хто займається фізичною працею, яких Боже Провидіння особливо відзначило, а також християнським підприємцям та власникам, наше Апостольське Благословення.

Дано в Римі при базиліці св. Петра 15 травня 1931,
у десятий рік нашого Понтифікату.
ПІЙ XI, Папа

______________________________________
Переклад українською: Мар’яна Прокопович
Літературна редакція: Володимир Дудок
Сприяння та організаційний супровід:
Теодор Дяків,
Володимир Щербина.
м. Львів
2015р.

Джерело: Українські інтереси

http://ukrinteresy.com.ua/policy/%D0%B5%D0%BD%D1%86%D0%B8%D0%BA%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0-quadragesimo-anno-%D1%81%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9-%D1%80%D1%96%D0%BA-%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD/