МОЛОДІ НАУКОВЦІ З ЧОТИРЬОХ КРАЇН ЄВРОПИ ОБГОВОРИЛИ ЗНАЧЕННЯ РЕЛІГІЇ ЯК ЧИННИКА У ПРИМИРЕННІ

Уже XVIII Міжнародна наукова конференція для студентів і молодих науковців зібрала дослідників із України, Польщі, Білорусі та Росії в Українському Католицькому Університеті 15-16 квітня 2016 р. Цього року вона проходила на тему «Релігія на шляху подолання конфліктів: жертовність, поразки, компроміси».

Учасники цієї наукової події, а загалом у програмі було 45 доповідей, прагнули осмислити вплив релігії на конфліктність як в історичному та філософському, так і в богословському вимірах. Традиційно настрій і спрямування на два дні жвавого обміну думками задав президент Інституту релігії і суспільства УКУ Мирослав Маринович.

Мирослав Маринович

«Чи потрібно відроджувати етику»

«Я втомився від псевдоакадемічності, де немає живої думки…Термінологія прийде з часом, а думка – ні…», – промовляв він до учасників конференції під час пленарного засідання 15 квітня, а згодом акцентував. – Замість того, щоб показувати одні на інших пальцями, ми могли б дати поштовх відродженню етики в різних релігіях. Чи потрібно відроджувати мусульманську етику? Звісно! Чи потрібно відроджувати юдейську етику? Для відповіді варто поглянути на те, що робиться з образом стражденного слуги – основи пророцького служіння. І ми побачимо, що так, потрібно її відроджувати. Чи потрібно відроджувати християнську етику? Безумовно!

У рамках першого пленарного засідання свої доповіді виголосили троє науковців: Володимир Мороз «Поміж Христом і “русскім міром”: релігійні виміри російсько-українських відносин»; Олег Кисельов «Трансформації у релігійному середовищі у контексті анексії Криму та війни на Донбасі: стан справ у православ’ї та ісламі»; Оксана Міхеєва «Релігійний чинник адаптації внутрішньо переміщених осіб в сучасній Україні».

«Релігія й церква історично були й залишаються важливими факторами національного буття обох українців і росіян. А тому вони були залученими до російсько-української багатовікової конкуренції», – розповідає історик та релігієзнавець Володимир Мороз. Він представив концепт “русского міра”, який у наші дні активно використовують в агресії проти України, в історичному ракурсі. Аналіз історії постання Московської/Російської держави дозволяє наочно продемонструвати наростання зазіхань північного сусіда на Україну у політичній та церковно-релігійній сферах. У своєму викладі В. Мороз зауважив, що “русскій мір” нищив не тільки унійну та православну Церкву, а й українських протестантів. Доповідь охопила період до Революції Гідності. Усвідомлення причин і викликів останньої, за його словами, спонукало численні громади і вірних УПЦ (МП) переходити до УПЦ КП.

Реалії у релігійній сфері після Майдану осмислив у своїй доповіді філософ-релігієзнавець Олег Кисельов. Вчений наголосив, що коли загальнонаціональна політика у сфері релігії і національностей є більш-менш виваженою, то відповідна регіональна політика – одне з проблемних явищ в Україні. Важливою характерною рисою релігійного середовища нашої держави, як говорив О. Кисельов, є його плюралізм, подібний до американського.

Натомість соціолог Оксана Міхеєва зосередила увагу учасників конференції на ролі релігії й релігійних спільнот у процесі адаптації вимушено переміщених осіб в Україні. Релігійні громади одновірців забезпечують «м’які траєкторії переселення» людей на нові місця, дозволяють частково компенсувати «виривання» тих, хто змушені були покинути домівки, із звичного соціального оточення, — пояснювала доповідач. Така важлива суспільна роль релігійних організацій, за словами О. Міхеєвої, є значним соціальним капіталом для України. Адже релігійні об’єднання дають вимушено переміщеним особам змогу відчувати довіру, збереження їхніх норм та цінностей і рятують від втрати соціальної комунікації на нових місцях.

Відтак після пленарного засідання відбулося обговорення цих доповідей.

Обговорення

Очікування і їх втілення

Наступного дня конференція продовжилася секційними засіданнями. Секцій було шість: 1) Роль і вплив релігії у різні історичні епохи на конфліктні події: війни, геноциди, насилля; 2) Роль та вплив релігії на конфліктні події у різні історичні епохи: Друга світова війна; 3) Наслідки мучеництва чи компромісів Церкви у тоталітарних суспільствах; 4) Сучасна Україна: релігійні середовища і війна на її сході; 5) Конфлікти і релігія у глобальному світі; 6) Методи подолання конфліктів з використанням духовного контексту.

«Маю сказати, що сподівання щодо конференції виправдалися. Вона була міждисциплінарною, учасниками стали представники чотирьох держав і більше 10ти університетів. Географія – від Вороніжа до Вроцлава. Учасники власним коштом їхали до Львова здалеку, що демонструє їхній значний інтерес. Дослідники цього року були дуже зацікавленими у тому, щоб розглядати конкретні проблеми, вирішувати їх, радитися, – говорить науковий працівник Інституту релігії і суспільства УКУ та координатор конференції Ярослав Кіт. – Ми спершу планували, щоб конференція була присвячена виключно сучасному конфлікту. Одначе виявилося, що молоді науковці говорили на тематику, починаючи від новозавітної і завершуючи теперішнім військовим капеланством та багатьма іншими проблемами, у тому числі міжнародними. Виявилося, що тема ролі релігії у подоланні конфліктів сьогодні є дуже актуальною. Саме через таку проблематику можна будувати міждисциплінарний, міждержавний, міжкультурний, міжвузівський діалог».

Цікавими є і спостереження модераторів секцій.

Коли релігія спричинює конфлікти

«Секція, яку я модерував, мала назву «Роль та вплив релігії у різні історичні епохи на конфліктні події: війни, геноциди, насилля». На різних історичних прикладах учасники представили як релігія може бути конфліктогенним чинником і навпаки – як може залагоджувати конфлікти або допомагати людям пережити їх, – коментує історик, керівник проектів і програм Інституту релігії і суспільства УКУ Ігор Медвідь. – Під час обговорення ми дійшли висновку, що релігія спричиняє конфлікти, коли використовує дискурс власного ексклюзивізму. Не даремно у християнстві гординя є найбільшим гріхом. Що більше християнські Церкви зрощуються з державною владою, то зменшуються їхня здатність до залагодження конфліктів».

Під час секційного засідання йшлося, що недарма християнство починалося як релігія соціальних низів із наголосом на непротивленні ворогу, на рівності й служінні («хто з вас хоче бути першим, хай буде слугою іншим»), продовжує модератор.

«Якби християни обрали шлях боротьби з Римською імперією, вони програли б. А їхня сила виявилася у їхній слабкості – і неприйнятті боротьби як методу вирішення конфлікту, натомість акцентуванні на любові, як силі, що здатна змінити світ. Однак, як зазначив один з учасників, за т.зв. «законом малинового джему» (С. Е. Хаймена), що більше якась ідея поширюється, то більше її первісний вигляд змінюється, – деталізує І. Медвідь. – Важливою тезою дискусії було те, що дихотомічне розуміння релігії (добрий Бог – поганий Бог) створює загрози, бо несе ідею боротьби. Натомість важливо розуміти, що в християнстві диявол не дорівнює Богу. Він не творить нічого, він лише псує те, що створив Бог. Так само і ми маємо не боротися зі злом, а творити добро. Бо як тільки ми починаємо боротися зі злом, то ризикуємо перейнятися ненавистю, агресією і фактично стати тим же злом».

Представлення роботи секцій

Спільний досвід – стимул примирення

Як зауважив модератор секції «Наслідки мучеництва чи компромісів Церкви у тоталітарних суспільствах» Назарій Петрів, її тематика була конфесійно надзвичайно широкою: від РКЦ до старообрядництва, протестантизму. «Ми чітко побачили, що у ставленні держави, тобто СРСР, до різних конфесій було набагато більше спільного, аніж ми думали раніше. План ліквідації церков, релігійних громад і рухів втілювали аналогічними діями. Ми зробили висновок, що радянську владу не цікавило, йдеться про традиційну Церкву чи сектантську спільноту, – було завдання ліквідувати “релігійну інституцію”, – каже Н. Петрів. – Ми побачили, що ореол мучеництва не належить, наприклад, тільки ГКЦ чи РКЦ. Наше спільне минуле, спільне пережиття негативного досвіду, якщо його правильно використати, мало б нас стимулювати до примирення, широкого екуменізму, кращого взаєморозуміння».

Про важливість сучасних процесів в Україні, роль релігії у них і вплив цих процесів на релігійне середовище йшлося на секції «Сучасна Україна: релігійні середовища і війна на її сході».

«Жодне суспільство, яке перебуває у процесі настільки динамічної трансформації ідентичностей його членів, як сучасне українське, не може пройти крізь цей період безболісно, – коментує модератор цієї секції В. Мороз. – Для полегшення процесу змін годі запропонувати єдино правильний рецепт “згори” – це було б трагічним спрощенням, ще одним видом утилітаризму, чим так грішило, зокрема, ХХ століття. А тому особливу увагу привернула готовність учасників нашої секції розглянути взаємовплив війни і релігійних спільнот України різнобічно, не відштовхуючись від аксіом-стереотипів. Важливо, що наші доповідачі виявилися готовими почути інших, осмислювати досвід і намагатися робити прогнози. Але не менш важливо те, що під час секційного засідання ми дійшли до думки про постійну потребу доносити свої знання якнайширшим колам – не ховати їх у собі».

Організатори планують видати збірник матеріалів конференціДжерело:Учасники конференції

Джерело: http://risu.org.ua/