Слово віддаля. Мирослав Маринович до спільноти УКУ в переддень Різдва

Слава Ісусу Христу!

Дорогі друзі!

Бачу, що цього року я просто приречений спілкуватися з вами здебільшого листами. Хочу вірити, не надовго…

Я не наважуюсь перелічувати тут усі яскраві та втішні події, якими жив цього року УКУ. По-перше, їх було дуже багато. А по-друге, ви ж знаєте: завжди забудеш когось згадати… Натомість скажу, як часто цього року я вами всіма гордився. Чим більше доводилося спостерігати за УКУ неначе збоку, тим більше раділо серце, що мені випало щастя бути причетним до цього прекрасного дива. Відверто егоїстичне почуття, мушу признати.

Я бачу серед нас щораз більше споріднених душ – тих, хто готовий працювати, як скажений, коли все вдається і бачиш зримі плоди. Це коли перестаєш лише працювати, а починаєш творити. І водночас бачу тих, чия душа в’яне, коли в мажорну тональність життя вриваються гидкі дисонанси. Тоді увесь світ стає немилий – по собі знаю.

А в нас в УКУ є одне і друге: творчий ентузіазм і неймовірне завзяття – і водночас «чорні діри» прихованих чи відвертих антагонізмів.

Усе, що ми здобули й осягнули, – все далося завдяки творчим прозрінням натхненних і здруженій праці команди. І те, і те стало можливим, бо між нами є взаємна довіра, повага й взаємна підтримка – або, іншими словами, є євангельська культура. Тут праця стає благословенням.

Усе, що ми втрачаємо, походить від ран, що їх ми собі завдаємо. Розбіжності у стратегічних візіях та організаційних підходах неминучі – безконфліктне життя є цілковитою утопією. Де є людина – там є пристрасть, слабинка і гріх. Але, воістину, ніщо так не розряджає наші батарейки, як виснажливі конфлікти, що є лиш наслідком нашого невміння «розрулити» згадані розбіжності.

В чому тут причина і чи є на це бодай якийсь лік?

Можна, звичайно, розпачливо вигукнути услід за апостолом Яковом: «Звідки між вами війни, звідки суперечки?.. Ви пристрасно жадаєте, а не маєте. Ви … завидуєте, а не можете осягнути. Ви б’єтесь і воюєте. Ви не маєте, бо не просите. Ви просите, та не одержуєте, бо зле просите…» (Як. 4, 1-3). Отже, і в часи апостола люди були такі нетямущі, – ми не перші й, боюсь, не останні.

Для пояснення другої можливої розгадки мені буде потрібен мій улюблений образ з вірша однієї поетеси, яким я, напевно, вже набрид кільком із вас:

Мурашинко з одірваним вусом
На долоні моїй не тремти
Я так само дощу боюся
І великої самоти.

Так-от, може, вся справа у тім, що кожен із нас в душі почувається отією «мурашинкою з одірваним вусом», що тремтить на долоні у Бога. Кожен шукає прихистку і безпеки, порятунку від самотності і милосердя з боку людей. Всі ми прагнемо захистити себе в цьому світі, і кожен це робить по-своєму: хто замикаючись у собі, хто помагаючи іншим скривдженим, а хто – боляче дряпаючи свого суперника.

Проте можливим є ще одне пояснення. Схоже, що ми якось непомітно заземлили свій дух. Ми дбаємо про якість наших програм, про ефективність наших методик, про дієвість наших управлінських рішень – і все це справді важливо. Проте все це є лише горизонталлю, тоді як духовна енергія приходить із вертикалі. І якщо ця вертикаль стиснута чи притлумлена (а Бог шанує нашу свободу – Він дає право нам навіть Його трішки відсунути вбік), в горизонтальному вимірі починається колотнеча.

У цьому сенсі Різдво – це унікальна пора, бо вона власне увиразнює згадану вертикаль. Усі пристрасті горизонталі відходять убік, ми відкриваємося на ті небесні «потоки благодаті, що спливають на нас день у день із жертви Божого Сина» (Митрополит Андрей). І зауважте: у всіх нас від того з’являється відчуття, що нам таки «підзарядили батарейки».

Отож, усім вам я бажаю миру, а особливо тим, кому зараз зле, в кого кривавлять душевні рани. Бажаю всім вам і далі з Божим благословенням розбудовувати наш Університет, який, схоже, в нинішніх розбурханих водах щораз більше набуває ознак Ковчега. А раз так, то нам тим більше треба дбати про його надійність: корпус нашого корабля має бути водонепротикним! Тому всім бажаю переконатися, що ми таки вміємо проганяти бісеня чварів і достатньо щедрі душею, щоб не пам’ятати комусь його чи її слабинок.

А після того можна буде вже й завітати одне до одного на Коляду. Веселих Свят і Щасливого Нового Року! Христос Рождається!

Мирослав Маринович
У переддень Різдва й Нового 2017 Року